Розділ ХIV - Диктатура

   *   *   *
   Звірія нарешті об'єдналася. Після більш ніж сотні років роз'єднаності... На чи насправді вона возз'єдналася? Чи клей "ідеологія" не такий довговічний, як здавався? Або ж, нарешті країна, що десятиліттями потерпала від братерських воєн, нарешті отримає бажаний спокій?
   *   *   *
   Генсек Райкому КР Звірія об'єднав нарешті усю країну. Проводяться великі паради та демонстрації. Проводяться революційні реформи. Ведеться перебудова країни. Держава нарощує військову міць та створює у 1964 році ядерну зброю. І невідомо до чого б призвела політика "альфа-самця" Туварчена, якби він не помер 1965 року. Його наступником стає молодий Міґар Вальштуд (1932 р.н.).
   Міґар скасовує найпровокативніші реформи та дозволяє мати приватні присадибні ділянки, що живодайно впливає на сільське господарство країни. Перші роки його каденції характеризуються розбудовою країни. 1970 року він урочисто переносить столицю до Кенісберна, що символізувало повне об'єдання Звірії під проводом одного уряду. Також Вальштуд проголосив Автономну Республіку Ґдерор, щоб припинити постійні повстання у цьому краї. Держава досить швидко стає єдиною, колишні політичні кордони згладжуються. В 1975 році населення звірії досягає відмітки в 20 мільйонів мешканців! Ведеться блискавична урбанізація. З культурних і художніх діянь тієї епохи - швидко розвивається кінематограф. З'являються перші фантастичні кінопроєкти. ВВП на душу населення зростає на 300% порівняно з 1950 роком...
   Проте з часом влада передається у руки місцевих комуністів, як швидко стають тими, з ким боролися - буржуазією. Але тут це були олігархи. Міста потроху починають занепадати під їхнім правлінням. Ситуація доходить до абсурду. Починаються пікети і заворушення. Авторитаризм місцевих "князьків" лише зростає. Вони під вигаданими "податками на землю" починають відбирати у селян гроші.
   У той час Міґару звітували про "покращення ситуації" та "ударний прогрес". Олігархи відчули свою безкарність і починають відверте здирництво. Злочинність у 1985 році уп'ятеро перевищує показники 1975 року. Стрімко занепадає малий і середній бізнес через монополічну політику місцевих "сірих кардиналів". 
   Ви спитаєте: чому ж громадяни терпіли таке? 
   По-перше, вони вірили, що скоро Міґар Вальштуд усе вирішить і поставить на місце олігархів. Пропаганда була усюди. Та з часом і в неї уже не вірили. Народ не хотів порушення стабільності, яку держава у 1830-тих роках втратила, і століття вирувала громадянська війна, і хтозна, чи у другій Звірія знов об'єднається?
   По-друге - це страх перед державою. Каральна система була вбивче ефективна. З телевізорів по офіційним каналам показували "суди", де нівчому не винних громадян засуджували на табори чи на строки. Та й з великим повстанням могли впоратися уже внутрішні війська, які не розбирали, хто винний, а хто - ні, і розстрілювали на місці.
   Але, чому ж інші країни не виказували бодай невдоволення тим, що у Звірії встановлюється олігархічний режим?
   Усе просто. У комуністів була ще й зовнішня розвідка, яка пропагувала за кордоном "Сильну Звірію". Багато хто у це вірив. Дехто приїздив у країну, і для нього влаштовували виставу - типову в СССР у нашому світі. І ще - зростала популярність комунізму в спрадавна монархічних і сильних державах. Проте деякі країни усе ж знали про реальний стан справ, наприклад - Бобрія, куди звірійці втікали від режиму найбільше. Проте що могла зробити невелика Бобрія проти звірійської мілітаристичної машини?
   Та одного дня народ не стерпів.
   У Ран-рі-Ріві був лише один міст з правого на лівий берег. Йому вже було 200 років, а кардинали не хотіли будувати нові, чи принаймні відбудувати старий. Вони просили в держави гроші на мости, але ніякого будівництва не було, адже гроші опинялися в кишенях олігархів. І, 3 травня 1996 року міст обвалюється. 90-сті стали піком чванства князьків. Громадяни міста організовують пікети й демонстрації, але їх швидко розганають. Та, одна особа, Тиґран Чуртеле (1965 р.н.) зорганізовує спротив міліції, що арештовувала демонстрантів. Він особисто приходить до місцевого "верхушки" і просить виконати вимоги. Але його ледь не арештовують. Після цього усе місто почало кипіти - усі образи на олігархів зненацька вилилися у єдину бурхливу ріку. Від мирних заворушень переходили до збройних методів. Під керівництвом Тиґрана звірі блискавично захоплюють місцевий арсенал. Міліція і гарнізон здається.
   Успіх Ран-рі-Ріва стає каталізатором повстання. Усі бачать, що якщо там вийшло, то й ми зможемо! Слабка і неорганізована система розвалюється на очах. Ті, хто кілька років тому гнувся під дулом автомата, самі почали брати зброю до рук. За декілька днів палала уже вся Звірія. Влада намагається протидіяти але марно. Це вже не дрібні демонстрації, а національне повстання проти гніту. Врешті спалахує і столиця. В Кенісберн 30 травня прибувають повстанці з усієї країни. На вулицях - хаос. Місцеві міліцейські виступають проти, але їх швидко давлять. Усе заповнено звірями, які кричать: Слава демократичній Звірії! Зариймо комуністичну олігархію якнайглибше - не в серця, а в землю!
   Лише тоді Міґар дізнається про стан справ. Починається штурм будівлі Парламенту. Олігархів арештовують. Усі під наглядом двох найголовніших вождів повстання - того самого Тиґрана з Ґдерору і Кульяни Шляємце (1974 р.н.) з Кульденґраду (Між іншим, вона - акула, а якщо не розумієте, як акула може перребувати на суші, то подивіться мультфіль "Поганці) шукають самого Міґара Вальштуда. Коли ж його майже схоплюють на Кенісбернзькій Часовій башті, що прилягає до будівлі Парламенту, останній комуністичний генсек Звірії стрибає з неї, щоб не потрапити в руки повстанців. Але він виживає, і його арештовують і судять. Зваживши на те, що Міґар не знав про реальний стан країни, його замість страти засуджують на заслання спочатку в Маастіфську пустелю, а потім в Гертербурзькі болота.
   Нарешті Звірія скинула з себе ярмо колгоспу і опинилася на волі.
   Але чи надовго?