Розділ ХІІ - Громадянська війна. Частина Друга

*   *   *   
   Кенісберн залишився без центру. Звірія залишилася без центру. Країну розколює громадянська війна. Звірія опускається в темряву. З'являються зовнішні вороги, що прагнуть стерти з полотна часу звірійську історію. Чи об'єднається через це країна, чи ще дужче розійдеться. Чи добро, як зазвичай, переможе зло?
   *   *   *
   Битва під Ед-Даєм була чи не найжорстокішою на той час. Звірійські війська розділилися на два корпуси. Попереду йшла артилерія. З боків - кіннота. Трезендці стояли одним строєм. Першими пролунали залпи гармат. Іржання наляканих коней. Команда іти в бій піхоті. З початку трезендська кавалерія прорвала стрій звірійців, та загартовані воїни вистояли. З флангів трезендців обстрілювали гармаші. Раптово з пагорбів помчала звірійська кіннота. Трезендська армія опинилися в скрутному становищі. У центрі трезендського флангу стало так тісно, що солдати почали падати мертвими від удушення. Пролунав сигнал до відступу. Половина армії просто розбіглася, інші - більш менш організовано покинули поле бою. Перемога звірійцям далася важкою ціною - приблизно 50 тисяч звірів полягло на щиті. Та вони досягли мети - захистили Ґдерор - свою батьківщину.
   Невдовзі сторони укладають мирний договір. Ран-рі-Рів розуміє, що хоч і звірійці перемогли під Ед-Даєм, але вони були розбиті, та і занадто мало було військ. Вони з трезендом домовляються про те, що Імар і Кенісберн залишаються підконтрольними Трезенду, в Ед-Даї трезендським торговцям надаватимуться пільги. Взамін Трезенд виплачує компенсацію, та відпускає усіх мешканців окупованих територій, що хочуть з них піти.
   Тим часом на Заході події розвиваються. Вождь анархістів, Гурреш Таршандош націоналізовує фабрики та забороняє приватну власність. АЗ(т)АР укріплює свої позиції. Справи йдуть вгору. Будується промисловість, заводи, університети. Також анархісти приєднують Шловузький острів. Тепер анархісти мають усі шанси проти Ґдерорської Звірії, яку досі багато держав визнають як офіційну Звірію. Анархісти претендують на округу Ердіу. Звірія відмовляється. Тоді АЗи починають підривну діяльність у регіоні. Ран-рі-Рів невдоволений та погрожує Артоні. Та ігнорує ультиматум, і звірійські війська нападають на анархістських вивідників. Усе закінчується мирно, Артона обіцяє не претендувати на Ердіу. Настає час "спокійних десятиліть". Це був відносно мирний період 1878-1909 років. Звірія розвивається стрімкими темпами. Проводять залізниці, будуються фабрики і шахти. Розвивається мореплавство. засновуються нові порти. Та не всюди було тихо і мирно.
   У 1890 році на Шлофузькому острові починаються протести проти анархістської влади. Мешканці більше тяжіють або до демократів, або до соціалізму, який пізніше назвали націонал-комунізмом. 14 вересня 1892 року в Кульденґраді піднімається повстання. Гарнізон заарештовують. Весь острів звільняється від Артони.
   Вона миттю реагує.
   До острова йде військовий флот АЗів - 10 броненосців - великих військових крупнокаліберних та той час окутих у залізо кораблів, так звані предредноути. З 15 міноносців та есмінців.
   Але і в Кульденґраді була немаленька сила - але в основному там були міноносці, та капітани і екіпажі були вищої кваліфікації, ніж на континенті.
   Бій відбувся 2 липня 1890 року біля Тердешладських островів, що були на вході в Кульденґрадську затоку.
   Артонські броненосці стають в лінійну позицію, і методично обстрілюють шлофузців. Але їхня влучність була малою, та й кульденґрадські есмінці були надзвичайно зграбними. Вини підвели анархічні сили у радіус стрільби берегових батарей, чого артонці не очікували і відступили.
   Та це був обманний маневр - коли шлофузькі міноносці ішли на перехоплення ворога, з флангу до низ підійшли артонські есмінці. Почався лютий морський бій. 
   Доки зберігалася дальня дистанція, шловузькі кораблі легко відбивалися від ворогів, та ефективно боролися з ним мінами та торпедами. Але відстань швидко скоротилася, і тепер на горіх перепадало вже захисникам. Вони відійшли в Кульденґрадську гавань. Артонці йдуть на рішення прориватися туди ж.
   Під пострілами батарей кораблі підійшли до гавані. Знищивши багато берегових гармат, вони самі почали гатити по кульденбурзькому порту. Та вони і не помітили корабля, що нишком встановлював мінні загородження у виході з гавані.
   Побачивши, що обстріли мирного населення нічого не дають, артонці вирішили повернутися. І це було помилкою - хоч і інших рішень було катма. 7 броненосців підірвалися на мінах, інші сяк-так вийшли, та на повних парах попливли до Артони. У результаті битви було розгромлено майже увесь флот анархістів, та шловузці втратили 15 кораблів з екіпажами.
   Сторони погодилися на мирні перемовини.
   За договором, АЗ(т)АР визнавала новостворену КР Звірія - Комуністичну Республіку Звірію та виплачувала компенсацію. Поступки були і з шловузького боку - вони обіцяли не встановлювати мито на товари з континенту.
   Поступово, комуністи із анархістами навіть подружилися. Артонці поділилися своїм досвідом колективізації та колгоспів. На Шлофузькому острові ведеться активна індустріалізація. Активно засновуються міста та проводяться залізниці. Та не лише "встановлення соціалізму" хотіли артонці з шлофузцями - їхньою мрією було повалення Королівської Звірії, де королі були лише на папері. Вони розробляють спільний план вторгнення та розгрому Звірії. За ним, артонці мали напасти на Маастіф - молоде місто, засноване у 1789 році для видобутку вугілля та для вугільної промисловості. Звірійці мали піти їм на зустріч, і артонцям треба було вдавано відступити. У цей час комуністична шлофузька армія мала вдарити по Ердіу та оточити те військо, яке б наздоганяло анархістів. Після розгрому ворога вони мали піти на Ран-рі-Рів та врешті розвалити рештки Звірійського королівства.
   Отже, 19 березня 1909 року артонці напали на Звірію. Грабували і не шкодували, просуваючись у бік Маастіфа. Як і було заплановано, звірійська 80-тисячна армія перепинила їм шлях. Анархісти відступили. Та звірійський генерал Терен Шалчерсе зрозумів, що це пастка і наказав не переслідувати артонців, натомість піти до Ердіу. 
   Артонці відправили телеграму шлофузцям, та кораблі уже вийшли з гавані. Коли вони висадилися на сушу, то були шоковані тим, що план не спрацював. Але наказ - це наказ, і червоні почали боротися з звірійцями. Хтозна, як би склалася історія, якщо б  артонці не зрозуміли становища союзників і не послали туди усю армію. Від несподіванки оборонці відступили до Маастіфа, але те місто не було укріплене, і звірійському війську довелося відступити ще далі. Проте і в коаліції не клали масло в сир. Трохи відновившись, вони посунули вглиб Звірії. Та в них з'явився ще один несподіваний союзник.
   Трезенд знов оголосив війну Звірії, та пішов прямісінько на Ран-рі-Рів. Оборонці ослабли духом і зазнавали поразки за поразкою, бо умілих і талановитих полководців майже не було. Союзники своєю вагою зламали хребет Звірійського королівства, та і навіть Ґдерору. Зненацька до усіх захисників надійшов наказ відступити до Ран-рі-Ріва. 
   Місто укріплюють. Ще з правління Іроса Ран-рі-Рів вважався найукріпленішим містом Звірії. Пройшли сотні років. Мури, які побудував Ірос Великий, укріплювали і пристосовували до сучасного бою. З блискавичною швидкістю будувалися батареї та ДОТи. Першими до міста підійшли трезендці. Вони скептично оцінювали укріплення, і пішли на штурм. 
   Проте ґдерорська оборона витримала, та й ще завдала значних втрат трезендській армії.
   Коли до міста прийшли артонці з комуністами, вони уклали військовий союз з Трезендом та почали складати план з захоплення міста та повалення Ґдерору.
   Чи встоїть оборона, чи непереможну столицю Ґдерору знищать?
   *   *   *