Розділ ХІ - Громадянська війна

Вiйни - це нещастя. Це чи не найгірше, що може пережити людина. Але війни дають поштовх до розвитку. Не помірного і поступового - а справді блискавичного. Якщо воюють за честь і справедливість - ще й піднімає дух народу. Але все одно може бути те, що віна відкине якусь державу в соліття назад, у минуле, війна може знищити народ. Але найжахливіша війна - це громадянська. Звірі воюють не проти ворогів заради шляхетної мети, а проти своїх братів по нації за політичні ідеали...
   *   *   *
   Правління Шечема стало тією передишкою, яка була необхідна країні. Індустріалізація розвинулася до небачених масштабів. У 1850 році на воду у Кульденґраді спустили один із перших океанських лайнерів, призначених для відпочинку. Король приділяв багато часу дипломатії. А це було страх як потрібно. У той час на сході Звірії визріває нова небезпека - Трезенд. На той час це уже не квазі-королівство, яке роздирає від чвар, а величезна імперія. Вона встигла захопити Бобрію і Шаал-Тее. Там трезендці проводили традиційну імперську політику, а бобрійців взагалі визнали "ворожим народом" і цілеспрямовано знищували їхню культуру. Звірія не змогла вступитися за колишнього партнера через кризу, і тепер 50 відсотків кордону Звірії - з агресивно налаштованої мілітаристською державою. Шечем вдало лавіював між послужливістю і "сильною рукою". Також голодними очима на Звірію дивилася Нін-Ґо, що планувала помститися за інтервенцію Іроса 1530 року.
   Але на жаль, Звірію не скріпили зовнішні вороги.
   У тому числі, через ворожих агентів і шпигунів полум'я повстання розгорілося з новою силою.
   Тим більше, що артонські анархісти не збиралися не збиралися розчинятися. Навпаки, вони, немов павутиння, розпускалися по всій Західній Звірії. У Кульденґраді формувалася своя ідеологія, що базувалася на трохи пом'якшеній риториці анархізму, але й демократів було немало. Через це у місті іноді ставалися локальні бійки. В Кенісберні панував лібералістичний дух, а в Ран-рі-Ріві прагнули до столітньої політики ізоляціонізму. Країна тріщить по швах.
   Навіть і без каталізатора, в різних містах починаються пікети і марші. Певний час їх терплять. Але король не хоче убивати свій народ. Він вирішує поділити Звірію на регіони за політичними вподобаннями більшості. Переорганізовує парламент. Тепер він більше нагадує сучасний, а не римський Сенат з патриціями. В парламенті з'являються політичні, а не лише регіональні представництва. Та це лише сепарує людей, і вони дедалі більше тісняться у своїй самоврядній політичній бульбашці.
   Та, 5 серпня 1856 року раптово від інфаркту помирає король Шечем. Його старший син, Кантар, відмовляється від корони. Такий випадок в історії - вперше. І тоді, розгубленістю влади користаються політики. Першою оголошують АЗ(т)АР - Артонську Звірійську тимчасову Анархічну Республіку. Далі проголошує незалежність Північна республіка Шаал-Тее - але "народна республіка" була лише прикриттям, бо за декілька тижнів приєднується до анархістів.
   І тоді ж, 7 травня 1857 року у Кенісберні починаються заворушення. Королівська сім'я втікає до Ран-рі-Ріва. Гарнізон підтримує містян, тому головного коменданта Терреша Казтара проголошують першим міністром відновленої ДР Звірії. Регулярна армія знов не може нічого вдіяти. Держава розвалюється, немов картковий будиночок. Анархісти оголошують війну Кенісберну, щоб розширити підконтрольні території. Адже їхня головна ціль - зробити усю Звірію анархічною. Доки вони чубляться, королівська Звірія очунює і оговтується. Невеликі королівські загони мандрують по повсталих територіях і відбивають села і містечка. При тому це усе без короля. Парламент повертають до старого стану, назначають верховного міністра, який фактично керує країною. З великих міст уряду підпорядковуються Ран-рі-Рів - фактична столиця, хоча де-юре вона залишається в Кенісберні. Також Тарр, де сконцентрована чи не вся вугільна промисловість країни, Імар, Ед-Дай та Ердіу. Артона - під контролем анархістів, Кенісберн - демократів, а Кульденґрад - уже складніше. Там довго триває політична боротьба, але зрештою перемагають прихильники вчення Сіяштчана Тортайка з Конанґа, яке пізніше охрестять соціалізмом.
   Тим часом, на сході, в Трезенді на імперському троні сидить Антеразмус VII. Він бачить можливість у громадянській війні, і збирає страшне військо чисельністю 220 тисяч - це більше, ніж в сучасному Ед-Даї мешканців.
   Головна його ціль - Кенісберн. Тож 20 лютого 1867 року його армія ступає на звірійську землю, в окрузі Імара. Місто швидко штурмують і захоплюють. 5-тисячний гарнізон героїчно захищав місто, але перевага в числі була просто гігантською. По дорозі він спалює усі села, селища і містечка. Коли до Кенісберна долітає новина про 200-тисячну армію, що вогнем і мечем руйнує Звірію, в місті почалися приготування. Укріплювали старі стіни, будували вали і траншеї. Перекопували вулиці, щоб при захопленні міста вороги сповільнилися, але залишили кілька таємних брукованих доріг для захисників.
   Облога почалася 12 квітня 1867 року. Сили гарнізону - близько 30 тис. звірів. Проти величезної трезендської армії це було дуже мало, але оборонці мали високий бойовий дух і казали: "Це місто стільки разів розграбовували і спалювали, що диявол у пеклі уже заздрить", Трезендці зробили вигляд, неначе готуються до довгої облоги. Але це був лише обманний маневр. Враз, раптово 80-тисячна частина армії почала штурмувати місто. Далі до неї приєдналося все військо. Штурм був швидким, хоч і кривавим. Оборонці відступили до внутрішніх мурів, побудованих ще за Іроса Великого. Тут уже трезендцям перепало на горіхи: розорані вулиці поливали водою, щоб вони перетворилися на болото. Ще й з кожного будинку могли вистрілити. Серед нападників почалися епідемії. Але Антеразмус вирішив усіх захворілих відправити додому. Військо зменшилося, але залишилося здоровим. З другого дихання продовжилася облога. Місто відрізали від світу. На річці були плоти з військовими, які стріляли в рибалок. Дух захистників погіршився. Тепер уже в місті почалися хвороби. Ті, хто жив за Іросовими мурами не зникли ж? Їх переселили в Старий Кенісберн, і там їм усім було дуже тісно.
   І раптово до міста підійшли сили демократів з боїв проти анархістів. Вони напали на трезендців. То був дуже важкий бій. І доки увага оборонців була прикута до бою, то друга половина трезендських сил почала нещадний штурм. Він тривав два дні, аж доки під обстрілами не звалилася частина давньої стіни. Гарнізон відступив до останньої твердині - Кенісбернзького замку. Тим часом військо демократів розбили. Почалися грабунки старого Кенісберна. Було зруйновано і спалено безліч історичних пам'яток. Але замок тримався. Він існував уже вісім сотень років. Його укріплювали стільки разів, як ніякий інший. Захисники оборонялися від щоденних штурмів. Але замок був майже неприступним.
   Тоді імператор Антеразмус вирішив схитрувати.
   Він наказав усьому війську імітувати хворобу, ніби усі заразилися тифом. Він знав, що в його армії було багато шпигунів, але він не міг їх зловити. Агенти доповіли захисникам, що трезендці уже мають відступати. І справді, вони відступили, але не всі. Коли ж оборонці повірили в обман, то відкрили ворота. І тоді трезендські солдати вийшли зі своїх сховків. Замок, що протримався в облозі 6 місяців, захопили хитрістю.
   Антеразмус віддав наказ: знищити все Старе Місто. І це були не грабунки, не підпал, а саме цілеспрямований демонтаж міста. За місяць такої "чистки" від Старого міста лишилися лише фундаменти. Імператор знав, що це місто - коріння звірійського народу. І він мав рацію. Навіть в Артоні припинили воювати. Звірія завмерла. Ось, 1867 рік - гарне місто з бібліотеками, цехами і столітньою історією. А у 1868 році - пустка. З 359 тисяч населення вижило лише 120 тис. Звірійським заціпенінням він вирішив теж скористатися. Уся Східна Звірія була в полум'ї. Так, трезендське військо підходить до Ґдерору.
   В Трезенді Ґдерор сприймали як найбільш ворожу державу. І ще, Антеразмус хотів бути першим, хто боєм візьме тисячолітнє місто. Він хотів зробити з Ран-рі-Рівом те саме, що й з Кенісберном. І ось, він підходить до Ед-Дая - воріт в Ґдерор.
   Але йому заступає шлях 85-тисячне звірійське військо. 21 грудня 1867 року починається бій під Ед-Даєм.
   *   *   *