Розділ Х - Звірія у вогні

Цитата з "Великої ночі" Гартузіша Артадласького:
   "Минув час королів, старої Звірії і їхньої політики безчесної, та не хочуть вони відступати. Повстанемо ми, і Звірія підніметься з боліт!..." (Мойрав Кайпінсар, один з вождів повстання 1830 року)
   *   *   *
   Новий король Звірії, Піштім клянеться у священній рощі Ґаращт у дотриманні своїх обов'язків. Його охороняють лише два воїна, а неподалік стоїть священник - архієпископ Кенісбернзький Шичем. Король перспективний, походить уже з нового, індустріального покоління, і можливо за його правління ситуація в Звірії врівноважиться, і країна буде процвітати як колись. Аж тут зненацька щось ворухнулося. Чагарі такі, що нічого не можна розгледіти. 
   І раптом...
   8 травня 1830 року прямо під час священної клятви короля його убивають. Це була неабияка образа для держави, і винуватців розшукують усюди. За кілька тижнів убивць таки знаходять, і виявляється, що вони - члени крайньої лівої артонської Анархічної партії і діяли під її егідою. І керує нею Мойрав Кайпінсар, "патрицій" у Артоні, але його предки мали паглеаське коріння. Армія Звірії йде до міста. І Мойрав розуміє, що зараз - або ніколи. Він піднімає повстання і проголошує ЗАР - Звірійську Анархічну Республіку. Він "перейшов через Рубікон".
   Діяти починають негайно. Звірійці навіть не підозрювали чисельність партії. Гарнізон швидко заарештували, бо той не був готовий до такої раптової дії. Виявляється, що багато членів партії були тертими військовими, і серед гарнізону вони й були. Разом з Артоною повстають ще декілька міст. Звірія посилає до повстанців гінців з вимогами скласти зброю, або ж їх придушить регулярне військо. Повсталі не відповіли, тож 50-тисячна звірійська армія на чолі з Терієм Самтакче йде на Артону. 
   Мойрав Кайпінсар збирає своє військо чисельністю 30 тисяч тертих вояків, загартованих у боях проти провокацій Трезенду. Армії зустрічаються на річці Кілча. Урядових військ більше, проте вони йдуть тим самим строєм Рошавура, що застарів на століття. Натомість повстанські вояки уже навчилися воювати по новому - вони йшли рядами, або ж лініями. Як тільки пролунає залп першої лінії, замість неї стає друга і стріляє, і так далі. Артилерія і кіннота тепер не з боків, а у центрі. Також в звірійців застаріле озброєння. Тож, попри більш ніж півторакратну перевагу, урядові війська програють. Вони зустрічаються іще в декількох боях, і усе закінчується повним розгромом. Незабаром повстанці захоплюють ключове стратегічне місто Ердіу. 
   Тепер у повсталої ЗАР усе узбережжя. Звірія робить кволі спроби повернути контроль, але безуспішно. Та не лише у них проблеми - анархісти розколюються. Тут треба мабуть дещо роз'яснити: у анархічну партію вступали і інші звірі, які хотіли змін, у тому числі - демократи і націоналісти, що з іншого боку підкови. Справжні анархісти уже хочуть побудови "Держави без держави", а інші наполягають на звичайній децентралізації. Отож, об'єднана ЗАР перестає існувати. Замість цього в окрузі Артони сформовують тимчасову ЗТАД - Звірійську Тимчасову Анархічну Державу, і там проголошують, що вона не існуватиме довго, що Мойрав зі іншими вождями побудує анархію. А на півночі - в районі Ердіу зі столицею в порту Ісоро проголошують Демократичну Республіку Звірію, що ставить собі за мету домовитися з урядом, сформувати "Нову Звірію" і децентралізуватися. Влада цим вміло користується - суперечки грають їй на лапу, адже новий король Шечем (1819-1856 р-р.) готує і тренує в Конанґу нову армію, бо розуміє, що регулярна така ж застаріла, як у наші часи телеграф.
   Тож, у 1843 році ДР Звірія об'єднується з королівською. Король робить певні реформи і поступки, та обіцяє децентралізацію після того, як уся Звірія буде цілою. ЗТАД не була готова воювати, адже там почалися чвари за вождівство. Мойрава Кайпінсара було вбито, тож анархісти йдуть на примирення. І, 4 червня 1844 року Шечем коронується у Ран-рі-Ріві як король усієї Звірії. Він дійсно затверджує певні закони, що збільшують права міщан, заохочує переїжджати заводи в інші міста і фінансує виробництво по усій країні. Криза потроху закінчується...
   Та це не забетоновує уже прорубані тріщини.
   *   *   *