Розділ VII - Кінець початку

Звірія знов піднялася з попелу. Піднялася - ще й наймогутнішою в регіоні державою! Не лише у військовому плані - король Звірії Ірос розвивав країну в всіх напрямках - культурі, демографії, економіці... Це був початок і століть "Золотого спокою", і буремних змін...
   Передусім розвивалися міста - центри громадської та культурної діяльності. Кенісберн - столиця з майже 50-тисячним населенням, блискавично швидко виріс з напівспаленого згарища до величезного міста - тут нараховувалося близько 3-ох сотень різноманітних цехів, тут зароджувався двигун звірійської промисловості. З цікавих будівель - Ратуша на Ловорнській площі - зразок світської готики, побудована 1212 року, а величезний годинник діаметром 7 метрів встановили в 1516 році. Величезний собор висотою в 98 метрів, будувався 3 сотні років... Кенісбернзький замок - складається з 3-ох частин: "Форт Оттівуса" - давня вежа, яка стояла ще за правління Оттівуса Великого, добудови часів Чохчавура і королівський палац, розширена і добудована трезендська версія, побудована за короля Антеразмуса. Місто стояло на широкій річці Ізер, що несла свої води від Култанських гір в Трезенді аж до моря.
   Ран-рі-Рів - столиця Ґдерору. Місто розташовене в широкій долині між горами, що забезпечує неабиякий захист навіть без стін. По ній протікає невелика річка Шен'їса. На 1524 рік у місті нараховувалося близько 100 тисяч жителів - величезне число, трохи менше половини населення Ґдерору. Король Ірос подбав і про столицю своєї старої батьківщини - було побудовано величезні стіни, загальною протяжністю 156 км! Було два кільця стін, і це забезпечувало місту надзвичайний захист, що не раз рятуватиме місто. З архітектурних пам'яток тут є надзвичайно красивий Королівський палац, Храм Сонячного Спасіння на високому пагорбі Майтаж, звідки можна роздивитися усе місто і околиці. За хорошої погоди видимість складає 80 км! А саме місто напрочуд різностильове - там перетинаються різні культури й мови, змішуючись у єдиний звірійський народ...
   Також в Звірії є інші міста, про які я коротенько розповім. Тарр - досить велике за своїми мірками місто, населення - 11 тис. звірів. Основні джерела прибутку - лісозаготівля, хутрова промисловість, ковальська справа і кар'єри. У них видобували в основному залізо і вугілля, на які багатий цей регіон. Імар, колишня Іррона - невелике місто на півдні, на 1520 рік там налічувалося десь 6 тис. жителів. Ед-Дай - з невеликого містечка він розростається до великої торгової факторії, що з'єднує Звірію і Ґдерор, населення там приблизно 15 тис. мешканців, але набагато більше було прихожих торговців. Ердіу - місто на захід від Ґдерору, внизу течії Реґне. Воно заслужило репутацію "міста сильних", адже пустельні кочовики з сходу постійно нападали на місто. Приблизне населення на 1520-ті роки - 7-8 тис. мешканців. І останнє за рахунком, місто Ер-тенее, що було табором племен Шаал-Тее. На місці зруйнованого племінного поселення Ірос в 1509 році заснував місто Артона. Там звірі багатіли з майже однієї, але дуже прибуткової справи - валер'янки. Саме Артона заслужила репутацію головного валер'янкового хабу. Тут був відповідний клімат - сухі степові вітри, кам'янистий ґрунт, що надавало валер'янці, вирощеній тут, особливо солодкого смаку. 
   Політика Іроса була надзвичайно успішною, але все ж залишалися питання. Бунти аристократії вже так допекли Іросу, що він вдався до крайнощів: наказав повісити усіх аристократів. Це було дуже суперечливе рішення, і історики досі не знають, чому він вчинив так радикально, адже серед страчених були і його родичі. Але це підвищило підтримку народу, який не любив "чистокровних багатіїв". А ще 1529 року сталася велика і дуже прикра несподіванка - пустельні племена Півночі захопили і розграбували Ердіу, і тут уже Ірос не витримав. Уважний читач запитає: Чому ж король не реагував на набіги раніше? Але була велика заковика: Ті племена були під протекцією великої і сильної держави Нін-Ґо. Отже, він готується воювати не тільки з племенами.
   Король Звірії збирає величезне військо: 20 тис. добре загартованої у боях піхоти; 15 тис. вмотивованого ополчення; 7 тис. кінних мушкетерів-паглеасів, що пристосувалися до нової війни; 10 тис. піших мушкетерів і гармашів; 8 тис. бобрійських найманців. Усього - 60 тис. воїнів. Це найбільша армія, яку доти збирала Звірія.
   Військо вирушає 28 лютого 1530 року з Ран-рі-Ріва. Між прохолодними і вологими горами Ґдерору і посушливою Маастіфською пустелею є ніби буфер - невелика ділянка савани, де можна було легко як і пройти в пустелю, так і в гори. Ірос обирає її для тимчасового табору. Також у похід беруть торговців, які мають вказувати шлях. З цієї бази влаштовують розвідку. загони прочісують місцевість у пошуках поселень кочових племен. Якщо поселення знаходять, туди відправляють 2-тисячний загін ополчення, який має раптово атакувати селище. Усіх беруть в полон і допитують на предмет інших сіл. Роз'єднаність племен грає звірійцям на лапу. 
   Та якось вони знаходять головне поселення кочовиків - Сутрунше. Там на той час жило приблизно 4 тис. мешканців. Воно розташовується біля невеличкої річки Вайншоі - "Вода в пустелі". Посеред пустельного краю є плоскогір'я Л'ємшаї, і в одному з його каньйонів і було це селище. До нього було дуже складно підібратися, але раптовість зробила своє і сторожові застави не захистили місто від помсти. Його вщент руйнують, але там був намісник Нін-Ґо, який врятувався. і про це дізнається імператор Вашай-Ці. Але треба дещо пояснити. Що ж за імперія Нін-Ґо і навіщо їм поневолювати пустельних кочовиків?
   За алегорією, цю державу легко було порівняти з Китаєм, але все не так просто. 
   Нін-Ґо де-юро контролюється імператором, влада якого дарована йому Небесами. Але фактично країною керують найбагатші містяни столиці - міста Нань-Ка-І. Вони вірять, що збагачення країни столиці є їхнім святим обов'язком, тож вони торгують. З Ґдерором, Пандією, королівством Джаманакаї, Гімалаїєю, тощо. Але торгівля, на їхню думку - нечесний засіб. Ви напевно подумаєте: Вони пішли завойовувати інші народи? Так, але Нін-Ґо виявилися хитрішими. Вони воювали проти інших, і завдавши їм поразки, ставили перед ними вибір: або вони йдуть грабіжницькими походами на інші держави, увесь дохід з яких залишатиме собі Нін-Ґо, або їх поневолюють. Минув деякий час, і багато країн дізнаються про ці домовленості, і торгівля майже припиняється. 
   Тож олігархи-правителі країни не знаходять мудрішого рішення, ніж посилити тиск на підконтрольні народи, щоб вони частіше ходили в походи на сусідів. Між іншим, саме через це і повстали племена Шаал-Тее. Але не подумайте, що Нін-Ґо - це країна суцільна грабежів. Саме тут вперше виготовляють гармату. Саме тут придумують сучасний папір. І саме тут уперше організовують регулярне військо. Саме через це усі бояться Нін-Ґо. Але після зупинення торгівля і рецесії утримання стає надто дорогим, тож війська роблять провокації, щоб пограбувати уже не племена, а країни. Так, у 1503 році було ущент пограбоване королівство Джаманакаї. І тут - з'являється на арені Звірія - ласий шматочок, і Нін-Ґо подумали, що ті так само слабко відреагують на набіг. Тож до рейду в Ердіу приєднуються і імператорські вояки.
   У столиці не знають ні розміру, ні сили звірійців, тож посилають розгромити їх усього 8 тис. піхотинців і 3 тис. кінноти. Звірійці з легкістю розбивають цю "армію", і посилають в Нань-Ка-І листа з вимогою припинити напади свого сателіта і компенсацією в 5 тонн золота.
   Неочікувано, але Нін-Ґо погоджується.
   Їхня делегація прибуває 3-ого квітня до заздалегідь домовленого місця. Переговори затягуються, сторони не можуть дійти згоди щодо кількості компенсації, і в один момент, раптово, на намет з переговорниками нападають. Майже усі звірійці гинуть, окрім двох охоронців, які мчать попередити Іроса про зраду. Король повів свої війська назустріч ворожим і майже без зусиль їх розбив. Далі звірійці йдуть у сторону Нін-Ґо, щоб вагу його війська у Нань-Ка-І не забували. Але це була пастка.
   В Уштенькому проході, між пустелею і рівнинами Ерідіуського району військо Іроса зустрічає 62-тисячна армія Нін-Ґо. Звірійські війська стають у Ґдерорський стрій. Але на відміну від інших подібних боїв, Ірос розташовує артилерію по центру, прямо перед ополченням, а не збоку. І ще врахуємо, що армія Нін-Ґо теж мала багато артилерії та мушкетерів.
  Бій почався 14 квітня 1530 року. Звірійці спочатку обстрілюють ворожий фланг кінноти - чи не найкраще навченої в країні. Нін-Ґо зазвичай атакувала спочатку найбоєздатнішими військами, потім ішли слабші, які добивали ворога, але зараз ця тактика обернулася великими втратами. Після декількох залпів артилерія відійшла вбік, і за нею пішло ополчення. З боків знов допомагали гарматники. В результаті уся ворожа кіннота або була знищена, або панічно втікла. Але тут Ірос прорахувався: він не знав, чи в Нін-Ґо мала вогнестрільну зброю, а тепер артилерійські загони Нін-Ґо обстрілювали гармашів Звірії. Ті, через несподіванку, не змогли відповісти, і тут на них раптово посунулися фланги. Ірос знав, що вогневі загони вже не врятувати, і відступив, щоб його не оточили. Та відступ був припинений тією самою артилерією Нін-Ґо, яка методично обстрілювала звірійців. Частина війська Іроса жаско відступила з поля бою. Та королю все ж вдалося втримати стрій. Ірос наказав атакувати малими групами, і відволікати Нін-Ґо у центрі. Основні сили пішли на фланги під щільним вогнем артилерії. Звірійцям вдалося дійти до ворожих гармашів ціною великих втрат, але тут уже не пощастило Нін-Ґо. Розлючені звірі з подвоєною силою громили гарматників. Урешті частина артилеристів здалася в полон, частина - втікла, покинувши зброю. Ще після нетривалого бою обидві армії відступили. Втрати були незмірно колосальними - звірійці втратили приблизно 27 тисяч з усієї армії. Втрати Нін-Ґо - ~29 тис....
   Після битви в Уштенському проході, яка стала першою військовою невдачею Іроса, країни укладають договір, за яким Нін-Ґо має виплатити репарації на 5 тонн золота і припинити напади на Звірію. В замін, Звірія має відкрити свої міста для торгівля з Нін-Ґо. Усе стабілізувалося, і далі продовжується "Золотий спокій"...
   Як ви знаєте, торгових портів у Звірії не було. Але після заснування Артони, яка досить близько до гирла Ізеру, морська торгівля потроху розвивається. І, логічно, звірійські мореплавці хочуть знайти нових вигідних торгових партнерів за морем.
   Так, намагаючись прокласти новий вигідний торговий шлях до Пандії, невелика флотилія шхун під командуванням Лесії Наєр'яновач, наблизилися до невідомого острова. Він був досить великий на перший погляд, а у місці, де на землю острова уперше ступили звірійці 5 червня 1539 року, була велика бухта. Острів охрестили Шловузьким - "Примара у хвилях". Нова земля була напрочуд гостинною - теплий клімат, ліси, струмки і річки, луки... На острові залишили частину екіпажу, і флот повернувся до Звірії. Новина швидко розлетілася по країні, і король Ірос вирішив туди відправити уже державну експедицію.
   Коли війська прибули до острова, та частина екіпажу, що залишилася, побудувала невеликий табір, і навіть зав'язала стосунки з місцевим населенням, що називало себе аллатарами. За невеликою військовою делегацією відправився навіть король Ірос. Він назвав новий форт Кульденґрад - "Омита морем нова фортеця". Але помічають одну річ - місцеві племена так само, як і паглеаси з континенту, цінують місяць на грудях, і навіть виглядають надзвичайно схоже. Але на це не дуже звертають увагу. А дарма...
   Племена на острові виявилися і насправді паглеасами, які переселилися сюди через вторгнення Шаал-Тее. Але й були корінні жителі, споріднені з іхніми племенами, і новоприбулі з ними поладнали. Коли ж вони побачили звірійців, паглеаси вирішили помститися. І тому вигадали байку про "Абсолютно нові і невідкриті племена". Звірійці ж були розслаблені, і будували торгове поселення - навіть військові. Тож напад був для них немислимим.
   Тож, коли 10 вересня 1539 року на звірійських водонош, які несли воду зі струмка неподалік, і на них напали, увесь табір був шокований. Ірос наказав контратакувати і врятувати водонош, але безуспішно - звірійські сили через розхлябаність і відсутність постійної дисципліни були оточені і розбиті. На цій землі коней не було, тож паглеаси втрачали найбільший зі своїх козирів у бою. Проте вони навчилися у місцевих безшумно нападати і маскуватися. Звірійці так і не отямилися, увесь табір панікував і метушився. Багатьох звірів перебили, проте дехто спромігля втекти.
   Уже після бою ті, хто вижили, зрозуміли, що Іроса, короля Звірії, убили, а його голову посадили на кілок частоколу, яким був захищений табір...
   Ірос пережив безліч битв і боїв, бо був завжди готовий. А у момент, коли він втратив пильність, йому випала смерть...
   *   *   *