Розділ VІ - Відродження

Останні століття були не дуже прихильні до Звірії. ЇЇ спалювали, грабували і вона занепадала. Проте вона відновлювалася, торгувала і розвивалася. Цей період можна характеризувати як "Злети і падіння". Та останні роки були буремними - Шаал-Тее напали і тепер Кенісберн змушений платити данину, Ґдерор нарощує вплив, а Трезенд знов при силах і готовий помститися Кенісберну за проголошену незалежність...
   Отже, нагадаємо, Звірія попросила Ґдерор про допомогу через постійні напади Шаал-Тее. Він погодився.
   У Кенісберні, коли прийшла ґдерорська армія. її зустріли дуже тепло - вітали і годували. За ґдерорськими літописами:
   "... І в колишнім місті стольнім звірійськім наше військо вітали і віншували, зустрічали немов королів. (...) Валеріяна їхня лилася рікой, і пішли на нараду король наш і їхній. Домовились вони, і разом пішли на поґанців Аштерун (Шаал-Тее) немов браття. (...)"
   І, 4 червня 1466 року ґдерорці чисельністю до 25 тисяч, разом зі звірійським гарнізоном пішли каральною експедицією на Шаал-Тее. Битва відбулася біля сучасної Офти 20 червня 1466 року. Шаал-Тее дізналися про плани коаліції (якщо це так можна назвати) і зустріли її у вкрай несприятливому для нападу місці - в Мариновій Балці. Місця було занадто мало для тактики Ґдерору, і обидві армії в організованому порядку відступили. Вони вирішили не виступати у битвах, але це було помилкою, бо саме і генеральні бої були слабкістю Шаал-Тее. А от умілості в партизанській війні їм було не позичати, і армія швидко втомлювалася від несподіваних швидких нападів партизан.
   Але сталася випадковість, яку Шаал-Тее не передбачили: ґдерорці наткнулися на їхнє селище. Я знаю, що це звучить дивно, але Шаал-Тее дуже вміли маскувати цілі поселення, і тут почалося... Усе селище вирізали, а мешканців допитали на предмет інших поселень. Усе  північне пониззя Ізеру було в вогні. Спалювали поселення за поселенням, і Шаал-Тее вирішили залишити нещодавно обжиті території і пішли на південь. У Кенісберні їх зустріли як героїв і переможців...
   Та в Трезенді війна за владу вже припиняється, і на трон сходить король Люфецанер V, що хоче повернути весь втрачений вплив Трезенду. А оскільки Ґдерор лишає залогу в Кенісберні, його сприймають як ворога. У похід ідуть від 25 тис. до 35 тис. трезендців. 19 жовтня 1499 року трезендську армію помічають біля Кенісберна. Мешканці кличуть на допомогу регулярну ґдерорську армію, а самі готуються до оборони. Стіни відновлюють і укріплюють, Кенісбернзьку фортецю швидко добудовують. На той час у місті жило близько 32-ох тисяч звірів.
   Спершу трезендська армія обстрілює стіни з катапульт і гармат, але оскільки артилерії мало, це нічого не дає. І тоді трезендці йдуть на перший штурм. Їм вдається прорватися за лінію оборони, але на стіні вони розбилися. Втрати становили приблизно 5-ти тисяч трезендців. Після невдалого штурму розпочинається облога. Та удача не була на боці Трезенду. Саме тоді до Кенісберна підійшло 30-тисячне військо Ґдерору. Обидві армії вишикувалися в бойові порядки. І, 30-ого листопада 1499 року бій почався. Оскільки обидві армії були з високим бойовим духом і під організованим командуванням, ще й нікого не було чисельної переваги, бій був надзвичайно запеклим. Та, уже наставали часи артилерії і мушкетів, а минали мечів і щитів. Якщо Трезенд орієнтувався на друге, то в Ґдерору була перевага у першому. Саме артилерія вирішила перебіг бою. Уже коли бій вщухав, і трезендці панічно кидали зброю і відступали, від ран помер король Ґдерору Асце-Шаан. Це був один з найвеличніших королів, і якби не його наступник, певно б став найвідомішим. Втрати були розгромними - це була найбільша битва того часу. ~15 тис. трезендців і 10 тисяч ґдерорців загинули в бою.
   У бою разом із батьком приймав участь і спадкоємець престолу Ґдерору - Ірос (1479-1539 р-р.). Він мав репутацію справедливого і чесного звіра, що ніколи не зрадить. Після загибелі Асце-Шаана Іроса коронували в Кенісберні у священній рощі Ґаращт, де за легендою дикий ведмідь показав Оттівусу Божим знаком місце для заснування міста. Там, у невеликій капличці, нові королі клялися захищати країну від зовнішніх і внутрішніх ворогів, бути чесним і справедливим - як і до свого, так і до чужого народу. Після цього Іроса визнали королем Звірії. Щоб укріпитися на троні, він бере заміж прямого нащадка короля Оттівуса - Симію. Ірос тимчасово їде в Ґдерор для того, щоб його там коронували як короля Ґдерору. З того часу так і повелося - спочатку клятва в Кенісберні, потім коронація в Ґдерорі. З Ґдерору він повертається з 10-тисячною підмогою. Збирає він війська не просто так - він хотів помститися Трезенду за свого батька. Рік він муштрує своє нове військо, щоб саме перевага в артилерії була максимальною.
   Отже, 15 квітня 1502 року армія об'єднаної Звірії вирушає. По дорозі Ірос розбиває трезендський гарнізон в Тарроні, і залишає там залогу. Та король Люфецанер не складає зброї. Навпаки, ведеться активна мобілізація - чи не вперше у світі селян і міщан організовано муштрують і розподіляють по родах військ. 17 травня 1502 р. фуражири з Трезенду і Звірії випадково стикаються біля Аунталаського пагорба. Починається підготовка до битви. З трезендської сторони - 2 тисячі кінних лицарів, 10 тисяч хороброї піхоти ополчення, ~4 тисячі різноманітних артилерійських частин, які слабко взаємодіяли між собою, і 15 тисяч мобілізованих селян та міщан. З звірійського ж боку - 7 тис. елітних стрільців, 5 тис. гармашів, 15 тис. піхоти ополчення і 8 тис. регулярної тертої піхоти та кінноти. Бій почався у сутінках - тому його ще називають "Бій під Масляною ніччю". Стратегічно спочатку кращі позиції були в Люфецанера, і лицарі потужно вдарили в ліве крило звірійців, а за ними пішло і ополчення. Звірійці ледве трималися, але на допомогу прийшли мушкетери і відтіснили трезендців. Ірос у сутінках наказав відступати. Трезендська армія пішла за ними - і втрапила в пастку. Звідусіль її оточували звірійці. А "мішок" закрили гармаші, які методично обстрілювали трезендців. У нашому світі це б порівняли з битвою під Каннами, коли Ганнібал геніальним ходом оточив і знищив римлян.
   Майже ніхто не зміг втікти. Король Люфецанер пішов раніше, ще коли стратегічна перемога була за трезендцями, довіривши командування військом своєму братові. Після розгромної перемоги звірійці рушили на Трезенд, перед цим уклавши союз з Котячим королівством, що прагнуло помсти через військову допомогу собакам придушити національний рух котів. Після місячної облоги Трезенду, союзники наважилися на штурм. Три години артилеристи обстрілювали стіни з усіх боків, утворивши великі проломи. Трезенд уперше за свою історію пав. 3 липня 1502 року союзні війська увійшли у місто. Грабежі тривали два тижні. А короля Люфецанера V змусили підписати вкрай принизливий для Трезенду договір: армія не має становити більше 30 тис.; Нападати на Котячу державу та їхніх союзників не можна; У разі браку грошей у Котії або Звірії Трезенд зобов'язувався надавати безвідсоткові строкові кредити, і ще безліч пунктів.
   Повертаючись до Звірії, Ірос захопив місто Іррона, що за століття безвладдя перетворилася на невелике сепаратне королівство, але звірійці швидко його розбили. У Кенісберні він ухвалив ряд важливих рішень, тобто: Тепер між Звірією і Ґдерором не було митних кордонів, і запустив процес ґдерорізації звірійського населення: на південь масово переселялися ґдерорці, поширювали ґдерорську мову і культуру. А звірійців відправляли освоюватися в Ґдерор. Друге - дозволив племенам паглеасів селитися на кордонах Звірії, при умовах що вони не повставатимуть і надаватимуть свою знаменну кінноту, отримуючи за це грошові пільги та звільнення від прямих податків. І третє, найважливіше: ухвалює так званий Тарронський кодекс, у якому визначалися права і обов'язки громадян, правила отримання громадянства, королівські вольності, затвердження парламенту... Коротше кажучи - ледь не конституція.
   Ірос надовго сконцентрувався на внутрішній політиці. Він переносить столицю де Кенісберна, для того аби державою було зручніше керувати. Він значно розширює Кенісбернзький замок, і будує нові мури, сумарна довжина яких - 51 кілометр! Він запрошує у місто різноманітних мудреців і філософів, розвиває державу і культурно. Також організовує експедицію до невідомого моря Аештелад, або "моря снів", яке нібито побачили ґдерорські вояки після того. як перемогли Чохчавура на р.Реґне. Сни там чи не сни, але море виявляється, існувало... Саме в той час Сиріґунд Гощнський створив першу досконалу мапу Звірії. І ще Ірос започаткував процес змішування звірійського - у далекому коліні трезендського, ґдерорського і паглеаського народів, з яких через століття виникне справжній звірійський народ. Населення держави на 1520 рік становило близько півмільйона - небачена до того в Звірії цифра. Ірос здобуває собі ще й репутацію "золотого короля" через десятиліття спокою і мирного процвітання.
   Але, на жаль, ніщо не може бути ідеальним. Політика короля у деяких викликала незадоволення, або й навіть бунти. Ірос, аби демократизувати монархічну систему, замість ґдерорської ради старост створює парламент - і це не подобається знаті та аристократам, адже саме вони, за монархічною логікою, мають вирішувати питання парламенту. Та король, розуміючи їхню заскорузлість, більше покладався на буржуазію - цебто багатих міщан. А от політика переселення не дуже сподобалася звірійцям - мовляв, я кидаю своє господарство, а вони приходять до мене, де уже все є, а я мушу йти за гори, жити в якомусь хуторі на краю світу? І тому періодично виникали заворушення.
   Та, усе ж було дійсно спокійніше, ніж в минулому.
   Але, що буде в майбутньому?
   *   *   *