Розділ V - Занепад

У битві на річці Реґне загинув король Чохчавур, і тепер ґдерорське військо висувалося на Кенісберн. Було знищені усі звірійські війська, і залишалася тепер тільки надія...
  Регентка короля, дружина Чохчавура Лесива вирішує закрити усі ворота, і засісти за мурами. Але частину гарнізону чисельністю 1000 вояків вона послала в сусідню діброву, аби у фатальному випадку прийти на допомогу місту іззовні. Також невеликі частини були розміщені на проходах в болоті.
   Бій за місто почався 24 серпня 1213 року. Оскільки на вузьких переправах чисельну перевагу ґдерорці не могли використати, вони вирішили висушити болото. Були перекриті дамбами обидва потоки води - із річки, і з північного озера. Калабані закидували зв'язками сухої трави, а потім - ґрунтом. Звірійці намагалися завадити інженерним роботам, але марно. І через півтори місяці непрохідне болото перетворилося на зарослий яр. Паралельно з цим ґдерорці побудували пороми з лучниками і спустили їх на річку Ізер, аби місто було позбавлене головного джерела їжі в обложених містах - риби. Також був вже вересень, настав час жнив, але жати не було кому. Всі були в місті. Почався голод.
   І, 12 жовтня, коли всі роботи були виконані, почався штурм. Бій був нерівним, але звірійці стояли до останнього. Навіть той гарнізон у діброві був знищений. Містяни вже не сподівалися допомоги. Особливо лютим голод став взимку. Археологи при розкопках колишнього кладовища Кенісберну знайшли кістки розумних звірів з слідами варіння та актами канібалізму.
   І, нарешті, 20 лютого 1214 року місто капітулювало.
   Населення зменшилося з 22 тисяч до 15 тис., усі були хворі і голодні. Тож армія Ґдерору забрала усі цінності у місті, усі гроші, забрала усіх полонених, та на щастя, не вирізала і не спалювала місто. Останні слова про ці події в Великому Ґдерорському літописі: "... Вони були такі зажерливі, що зараз вони і помруть від голоду, не потрібно було їх і вбивати, бог наш Рів їх сам покарав (...)". 
   Вони не залишили свого гарнізону чи застави, а просто залишили місто і пішли на батьківщину.
   *   *   *
   Наступні роки для Кенісберна були дуже важкими. Торгувати не було за що, і місто занурилося у ще більшу економічну кризу. Але найгірше чекало попереду...
   Ще були племена паглеасів, які раніше підкорялися Чохчавуру, і навіть постачали йому кінноту. Але не забувайте, що вони це робили з примусу і за найменшої нагоди плекали надію повстати і помститися своїм поневолювачам. І з досі небаченою між племінними союзами єдністю, коли дізналися про падіння Кенісберна почали готуватися до відновлення справедливості.
   6 травня 1114 року вони пішли в похід на Кенісберн з 8-ма тисячами звірів.
   Містяни навіть не думали чинити спротив. Паглеаське військо розграбувало і спалило місто майже дотла. Вціліло лише декілька будівель. З 15 тисяч ледве вцілілих звірів вижило лише 6 тисяч. Наступні роки місто, що ледь-ледь відновилося, буде потерпати від постійних набігів паглеасів.
   У наступні роки ситуація дещо стабілізувалася, і кенісбернці змогли торгувати з Бобрійським Царством, але увесь прибуток мусило віддавати як данину паглеасам. Коли ж грошей не вистачало - вони приходили і забирали ці гроші силою. Королівська династія, між іншим, досі існувала, але уже не мала ніякого значення. Містом правила нарада купців, тобто олігархія. Але нехай це слово не вводить вас в оману, усі, навіть олігархи тоді жили однаково - в напіврозвалених будинках і в бідності. І єдине, що дозволяло місту існувати - та ж сама торгівля. Інші два міста - Таррона та Іррона - не визнавали влади Кенісберна і вели власну політику. Коротше кажучи, Кенісберн тотально занепадав, і мав високу імовірність просто зникнути з мапи...
   *   *   *
   На час кінця XIV століття Трезенд уже отямився від нескінечних повстань, і почав піднімати голову. Новий король, Антеразмус І (1378-1430 р-р.) був дуже войовничим і жорстоким - він допоміг Собакійській Імперії придушити котяче повстання, у подяку забравши великий шмат землі - Політанію, що мала вихід до Веразорського моря. Потім король звертає свою увагу на захід. Підкорює місто Іррона, і дізнається про занепалий Кенісберн. Він не може пропустити таку можливість прославитися в історії - помститися нащадкам бунтівного принца Оттівуса, який збурив країну на століття уперед. Зібравши коронне військо чисельністю до 30 тис. звірів, він рушив на місто.
   Коли трезендці підійшли до міста приблизно 5-ого квітня 1402 року, вони за легендою надіслали листа кенісбернзьким купцям, у якому писалося: "Віддайте королів ваших слабих негодних і не ставайте з нами до бою, бо місто ваше назавжди паде". Кенісбернці відповідають їм уже зараз крилатою фразою - "Пало раз, устоїть другий" - що означає останню надію на порятунок.
   Стіни були знищені через набіги і вимоги паглеасів, тож усі мешканці сховалися у Кенісбернзькому замку. Захистники героїчно оборонялися, але їх було кілька сотень, а трезендців - тисячі. Коли закінчилися припаси, оборонці вийшли з міста і загинули під стінами. Трезендці знов пограбували і спалили місто, але це вже не мало сенсу. Інший правитель просто б вирізав населення і зрівняв місто з землею, але Антеразмус мав інші плани. Він хотів зробити з Кенісберна "місто слави". Пізніше, він розгромив і паглеасів та відігнав їх далеко від Кенісберна. Для того, щоб завжди стежити за будівництвом "свого" міста, він наказав збудувати Новий палац у Кенісбернзькій фортеці - це була розкішна будівля з 4-ма поверхами, стилізована під готику. Антеразмус наказує відновити і розширити стіни міста, і запрошує до Кенісберна трезендських селян за невеликі подачки. Навколо міста ведеться активна урбанізація. Але неочікувано 1433 року король помирає, а його наступники більше заморочуються внутрішньою політикою і не дуже зацікавлені у добудові "міста слави". 
   *   *   *
   Приблизно у той час, на півночі, північніше навіть за Ґдерор лежить країна Нін-Ґо. Там відбувається повстання одного з народів, але його придушують, проте дозволяють піти геть з держави. Цей народ називають Шаал-Тее. Він рухається на південь і займає місце колишніх паглеасів біля Кенісберна. А цей народ - ще войовничіший за паглеасів. Певний час вони освоюються на новій території. Їх кількість - близько 50-ти тисяч. Певний час вони мирно співіснують з Кенісберном - перша їхня згадка на цих територіях 1452 року, і у цій самій згадці Шаал-Тее (Яких звірійці називали Анштерун-Авгар - "Ведмеді з Півночі") встановлюють торгові зв'язки з Кенісберном. Але досить швидко перетворюються на ворогів - і починають грабувати околиці. Трезендська залога ледве дає собі з ними раду, і звертається до столиці. А в столиці у той час боротьба за владу, і ніхто нікому не міг допомогти. І тоді, неочікувано, залога проголошує незалежність Кенісберну, але на це ніхто не відповідає. Перший полковник стає капітаном міста.
   Та Шаал-Тее не збираються відступати, а навпаки - організовують усе більше нападів, і гарнізон не витримує і йде у похід на грабіжників. Проте через незнання території і погану організацію похід цілком провалюється і гарнізон повертається. І неочікувано Шаал-Тее блискавично обложили місто. У гарнізону не вистачає військ для захисту периметру стін. І 26 липня 1465 року місто пало. І знов на ваше здивування, місто було пограбоване і спалене. Відтоді кенісбернці платили данину уже Шаал-Тее. 
   Але на півночі, в Ґдерорі, відбувалися зміни. Через війни навколо старі торгові шляхи почали занепадати, а це - головне джерело прибутку в Ґдерорі. Десь тоді ж ґдерорські правителі відступаються від традиційної для себе політики ізоляціонізму - засновують нове місто Ердіу в дельті Реґне, щоб посилити свій вплив на заході. Відбувається військова реформа, З новим поглядом на війну ґдерорська армія стає інноваційною. Вони придумують власний бойовий порядок - спершу в бій ідуть низькі кремезні тигри, які проривають лінію оборони супротивника. Далі йде кіннота, що створює проломи в строю, а решту добиває піхота. А з новими технологіями - гарматами і рушницями - з'явилася можливість обстрілювати ворога з флангів. Ґдерорська армія взагалі одна з перших почала використовувати мушкетерів і артилерію як окремі роди військ.
   До окупації Трезендом Кенісберна звірійці дуже мало контактували з Ґдерором. Але починаючи з XV століття, впливи Ґдерору наростають, і ґдерорські купці дедалі частіше торгують з Кенісберном. А після проголошення незалежності встановлюється постійна торгівля між країнами. Але того самого 1465 року, коли Шаал-Тее спалюють Кенісберн, звірійці просять захист у короля Ґдерору Асце-Шаана проти Шаал-Тее. Він погоджується, через 2 причини - по-перше - його купців теж грабували Шаал-Тее, і він хотів припинити це, і по-друге - він хотів збільшити вплив на Кенісберн, щоб потім його приєднати до Ґдерору.
   Отже, Кенісберн пройшов великий шлях - з напівзруйнованого міста до союзництва з Ґдерором, 
І хтозна, що на Звірію чиґає попереду...