Розділ ІV - Ґдерор

На північ від Звірії, за пагорбами й горами, лежало багате королівство Ґдерор. Там жила порода тигрів, надзвичайно волелюбних та сильних характером. Вони жили на пагорбах і горах Хардіязького кряжу і Ґдерорського нагір'я. Основним заняттям було скотарство. Предки ґдерорців жили тут дуже давно - археологи знаходять рештки тигрів, що жили там 120 тис. років тому, і навіть пережили Велике виверження 30 тис. р. до н. е. Їхню столицю - Ран-рі-Рів - (Оселя бога Ріва) заснували ще в VIII ст. 
   Вони спрадавен вірили в два світових духи - Рів (дух добра) і Найєшенір (дух зла і руйнування). Тому коли до Ґдерору в IX ст. прийшло християнство (християнство в цьому світі - окрема тема, я її розкрию в майбутньому спецвипуску), великих духів просто інтерпретували як Великого Спасителя і Диявола. Щодо культури, у нашому світі їхню культуру скоріш за все порівняли з корейською - вони будували високі пагоди, вдягалися схоже, та мали подібну мову... До речі, саме через Ґдерор і не було населення в центрі сучасної Звірії - майже усі поселенці йшли з півночі на південь, а до центру держави шлях загороджувало Ґдерорське королівство. А усім, хто намагався пройти - ґдерорці давали бій, і майже ніколи не програвали. І саме через тисячолітню історію, величезні багатства зароблені на торгівлі гірською сіллю і сріблом, висока культуру, населення у 200 тисяч звірів - все це стало причиною того, що Чохчавур став збирати армію на завоювання королівства Ґдерор.
   Король Звірії знав, що країна була дуже багатою, але скептично оцінював військову міць Ґдерору - мовляв, от що може купка племен заподіяти тертій професійній армії? 
   Проте, пам'ятаючи досвід у Трезенді, він не квапився і набрав величезну за мірками тодішньої Звірії армію - 10 тис. професійної звірійської армії, 3 тис. легкої піхоти з гарнізону, 5 сотень кінних лицарів, 2 тис. бобрійських найманців і 5 тис. паглеаської кавалерії. У сумі - 20 тис. вояків. Ще десь місяць працюють розвідники, аби прокласти найкращий шлях до першого пункту на карті - прикордонного містечка Ед-Дай, відомого своїми ринками, де і ішли торгові каравани з Трезенду, Гімалаїї та Котячого королівства. Оскільки до цього звірійці і ґдерорці не зустрічалися, + маршрут пролягав по нерівній місцевості Таррської височини, це було досить важка і гідна поваги справа. Тож, 12 травня 1213 року військо Звірії на чолі із Чохчавуром підходить до прикордонного форту неподалік Ед-Дая.
   Його армія швидко захоплює місто і форт, проте захисники встигли надіслати повідомлення про "Величезну армію з лискучими обладунками та непробивними щитами" в Ран-рі-Рів. Швидко виходить у звірійців і через те, що ґдерорські вояки не звикли битися проти щільного строю. Зазвичай вони по-двоє або поодинці влітали в ворожий фланг і розбивали його зсередини. А тут просто неможливо пробитися, і через це у майбутньому Ґдерору доведеться підлаштовуватися під нові стандарти війни.
   За переказами, Чохчавур наказав одному з полонених-вістових ґдерорців на ім'я П'єнцзяй надіслати до столиці такого листа:
   "... Негідному королю Ґдерору Ал'єнцаю посланіє... Пред крайною твоєю ґдерорською стоїть військо наше звірійське, готове розбить усяке іншеє. (...) Навіть не опирайся, бо як ти здасися мирно і без заперечень вдягнеш нашеє ярмо собі на шию, не підуть у бій твої вої, щоб згинуть від нашого меча, ми тебе у живих залишим, а твій род не тронем, зведем тебе в Звірію. А як меча проти нас підіймеш, то горе буде і тобі, і роду твоєму, і воям твоїм, і землі твоїй. (...)"
   Але ультиматум не був виконаний, як писалося в переказі цього листа Старокенісберзьким літописом, через 10 днів "здать воїв своїх нам і самому в полон до нас, звірійців, добровольно піти". Як пишуть ґдерорські літописи, король Ґдерору спалив листа, кажучи: "... Нічоґо послання врагів і злочинців се читати (...)" Як би там не було, у зазначений строк Ґдерор не капітулював, а навпаки, зібрав військо і пішов збройно відбивати Ед-Дай. Чохчавур передбачив, що армія Ґдерору не буде йти по основній дорозі з Ед-Дая до Ран-рі-Ріва, і виставив дозорних по усіх таємних стежках, про які вони дізналися, можливо у тому числі катуючи місцевих мешканців. Хоча і Чохчавур презирливо ставився до катування, адже цінував рівність у бою, а якщо звіра катують, він не може чесно відбитися, але це цілком можливо - в тих умовах. Коли ж звірійці-дозорчі 30 травня 1213 року побачили таки на одній з таких "таємних" доріг армію Ґдерору, Чохчавур непомітно вишикував навпроти, біля пагорба Ушченшу своє військо. Та, як відомо, тигри вміють дуже добре маскуватися, тож розвідний авангард ґдерорців попередив про пастку. Натомість ґдероці самі зненацька напали. Звірійці трохи розсіялися, але зберегли бойовий стрій. І тут непереливки стало вже ґдерорцям. Вони не могли пробитися крізь стіну щитів, але самі вони були дуже вразливі в момент нападу. І коли тигри зрозуміли, що атакувати таким чином - марно, на них, мов сніг на голову, обвалилася з сусіднього пагорба союзна паглеаська кіннота. Ґдерорці ледве встигли відступити.                                                                                           
   Битву біля пагорбу Ушченшу називають найганебнішою для ґдерорської армії. Ще ніколи за тисячолітню історію не було так багато втрат - у бій ішли приблизно 6 тис. тигрів, а повернулося лише близько 500. А в звірійців навпаки, підвищується віра в перемогу і бойовий дух. Чохчавур вирішує - доки ворог не зібрав нове військо для спротиву, треба діяти. Усе військо, за винятком невеликої застави, яку лишили в Ед-Даї, рушило на Ран-рі-Рів, проводячи по до розі так званий "Вибір для трезендців". Та коли вони прийшли в Ран-рі-Рів, столицю королівства Ґдерор, звірійців здивували дві речі. По-перше, місто було ду-у-у-уже красивим. Як пише Старокенісберзький літопис - "... Коли вої наші з королем Чохчавуром прийшли до стольного ґраду ґдерорського, Ран-рі-Ріва, то великеє було здивування їхнє, що не поселення племінне це, не місто звірійське, і навіть не Трезенд, а по красі се було найкрасивіший ґрад, що доси бачили вони (...)". А по-друге, у місті нікого не було. Ні-ко-го. Усе було абсолютно пустим. 
   Чохчавура це насторожило, але він наказав зібрати усі коштовності з міста, але не руйнувати і не палити його. Та йому доповіли, що бачили армію Ґдерору, яка збиралася втікати. і там ще з ними було просте звірійство. Він розуміє, що якщо тигри втечуть, то можуть вдарити у будь-який момент слабкості звірів, тож наказує майже усьому війську іти за ними. Незабаром вони виходять з гірської місцевості, і опиняються у Маастіфській пустелі. Погоня продовжується уздовж річки Реґне. Обидва війська втомлюються. Аж тут вони виходять на зелені Західні рівнини. Це абсолютно незнайома земля, але усі радіють, що вибралися з пустелі. Шлях тривав близько місяця. Та ґдерорська армія далі тікає, але уже нікуди. Вони впираються в дельту Регне, і загнані в кут, стають у бойові позиції. По дорозі ґдерорці вчилися тому самому строю, аби на рівних протистояти звірійцям. Але чисельність у тигрів куди менша - приблизно 7 тис. проти 15 тисяч звірійців. 
   Бій починається 3 липня 1213 року. На північ - дельта, на півдні наступають звірійці на чолі з Чохчавуром. Бій був дуже кривавим і запеклим. Та зненацька пролунав сигнал ґдерорського ґонґа - і тигри почали організовано відступати. На них помчала паглеаська кіннота, та раптом її спину атакувала уже ґдерорська кавалерія. Хоч і коні в Ґдерорі вважалися не дуже придатними до бою, та їх думка змінилася після боїв з звірійцями, і тепер це обернулося їм боком. Таким чином, звірійська армія сама себе загнала в оточення. Звірійців все тіснили і тіснили у прирічкове болото. Бій став ще жорстокішим. Тоді ж, у бою і загинув Чохчавур, найсильніший звір і король, творець майбутньої Звірійської держави. З початку бою сили були - 15 тисяч звірійців і приблизно 12 тис. ґдерорців. Втрати були просто жахливими - близько 10 тис. звірійців і 7 тис. ґдероців лишилися на полі бою. Приблизно через місяць ґдерорська армія, яка лишилася, зненацька напала на 3-тисячний гарнізон звірів. Атака була така раптова, що майже всі здалися в полон. Ед-Дайська застава швидко зрозуміла, що відбувається і що сталося, та відступила до Кенісберна.
   Отже, результат походу на Ґдерор - мертвий король, знищена армія і вороже військо, що йде в напрямку Кенісберна і прагне помсти.
   *   *   *