Розділ І - Повстання

Як усім відомо, спрадавен на схід від сучасної Звірії, (про яку йтиме мова в цій книзі), є країна Трезенд. Вона виникла близько 940 р. по народженню Великого Спасителя унаслідок того, що місто Трезенд, що розташоване на річці Сепіштім підкорило два регіональні центри - Бургероуен і Фертидоберг правителем Ніадольфусом Завойовником. Відтоді держава зростала і розширювалася. Місто Трезенд було дуже вдало розташоване - аби торгувати з теплою Північчю (Трезенд знаходиться у Південній півкулі) і з холодною країною Конанґ на півдні.
   Отже, у XII столітті Трезенд став дуже розвиненим містом з 50-тисячним населенням. Але існувало одне "Але" - усі довколишні землі ніяк не розвивалися, адже усі кошти були спрямовані до столиці, що призводило до бунтів, а іноді - до цілих повстань, що ще більше виснажувало довколишні регіони. Під контролем Трезенду ще й знаходилося декілька племінних союзів - сааштеки (східні) - гірські дикі волелюбні племена, що повставали дуже часто, мідурійці, відомі своїм почуттям справедливості - не подарують жодної образи, і аунаталги - кочовий могутній народ, і вони усі майже постійно бунтували проти трезендських гарнізонів. Таким чином, столиця купалася в золоті, а інші регіони - потерпали від постійних заворушень.
   Каталізатором найруйнівнішого і найбільшого такого повстання стало те, що союз міст Конанґу вирішив накласти ембарго на усі трезендські товари через те, що трезендська армія пограбувала сусідні бобрійські племена, з якими в Конанґа були союзні домовленості. Оскільки економіка трималася саме на торгівлі, у Трезенді почалася велика економічна криза. Ще й за те, що Трезенд дипломатично допомагав Собакійській імперії у війні проти Котячої держави, північні торгові каравани теж припинилися. Держава стала стрімко занепадати. Навіть у столиці почали проводитися акти непокори.
   Король Люфецанер ІІ, звір вельми потайної вдачі, намагався ввести реформи і помиритися з іншими державами, але безуспішно. Тож, 1171 року зненацька повстала залогова армія в Мідурії під проводом самого сина короля, принца Оттівуса.
   Оскільки Оттівус (як його пізніше прозвуть) Великий (1150-1196 р-р.) був аж четвертою дитиною, то малоймовірним видавалося те, що він отримає корону. Тому його виховували як полководця, і всю свою юність тільки й те робив, що метався зі сторони в сторону з залогами і придушував повстання.
   Коли торгівля стає, майже припиняється фінансування залоги, і та починає бунтувати. Особливо нестабільна ситуація в Мідурії, де і розташовувався табір Оттівуса, і той вирішує цим скористатися.
   За легендою, Оттівус зрікся свого титулу принца, зглянувся над пригнобленими народами і підняв повстання. Але, як ви мабуть здогадалися, він найбільш імовірно користався можливістю стати королем. Будь-що, але 17 березня 1171 року він надихає свою армію промовою:
   "... Як же довго честь держави нашої ганьбиться буде? Скільки часу іще народи підневільні страждатимуть? (...) Тож ми і постанемо за новий Трезенд! За волю народів підневільних!..." (переказ Старокенісберзького літопису)
   Через свою начебто антипоневолювальну риторику Оттівус отримує велику підтримку навколишніх племен.
   Перша битва цієї війни, битва під Аштором відбулася 1 квітня 1171 року. Повстанці застали коронну армію в неготовому до бою стані, тож після нетривалого бою та з великими втратами трезендці відступили. Вістка про повстання розійшлася по всій країні. Гарнізон Фертидоберга оголосив про свій перехід на сторону Оттівуса і пішов на з'єднання із ним.
   Та коронне військо зустріло повстанців раніше - в Устрочеському каньйоні.  Трезендське коронне військо неочікувано напало на повстанців під час переходу до місця, про яке домовилися повстанці і гарнізон Фертидоберга, аби зустрітися. Повстанці були в меншості, і не були готові до бою. Спершу перевага була на користь Трезенду - їхні лицарі майже наскрізь пробили строї повстанців, але союзні лучники пробилися до основного бою, перестрілявши піхоту, що мала їх сковувати за трезендським планом битви. Трезендські війська опинилися в напівоточенні, та вчасний підхід авангарду Фертирберга під командуванням Дуастіара остаточно переважив терези на бік повстанців -  і вони перемогли.
   *   *   *
Після поразки Трезенду в битві у Устрочеському каньйоні, чи не вся країна збурилася. За рахунок добровольців і союзних військ число повстанської армії сягнуло 35 тисяч кінноти, важкої та легкої піхоти, лучників - досить потужна сила на ті часи. Повстанців дипломатично підтримала навіть Котяча держава. Проте король Люфецанер ІІ не збирався здаватися. Тому Оттівус став табором біля річки Сепіштім за 60 км від Трезенду, вочевидь не очікуючи атаки. А от що він очікував - так це союзні війська, що мали вирівняти сили в майбутньому кривавому штурмі, адже Трезенд вважався чи не найприступнішим містом на ті часи.
   Король Трезенду розгадав наміри повсталих, і розробив власний план. Він задумав взяти армію повстанців у кліщі - біля їхнього обозу. На жаль, Оттівус при будівництві табору не врахував, що те місце було напрочуд вдалим вибором для оточення. З заходу - річка, зі сходу - пагорби...
   Бій розпочався вранці 9 червня 1171 року. Повстанська армія не була готова до бою, але в організованому порядку стала на позиції, а на проходи в пагорбах поставили 2 батальйони піхоти. Атака Трезенду почалася з півночі і з півдня одночасно. Південною частиною армії повстанців особисто очолив Оттівус для підняття бойового духу своїх воїнів. Першою в атаку пішла лицарська кіннота Трезенду - найсильніші підрозділи. Повстанці хоробро стояли, але коли на на них пішов 7-тисячний свіжий трезендський полк, в повстанців уже, на жаль, не було шансів. Але на півночі ситуація була приблизно контрольована, аж допоки трезендська легка кіннота зі сходу знищила захисні батальйони на пагорбах і опинилася за спиною в обох флангів. Армія повстанців опинилася в повному оточенні, розбита на дві частини. Бійня тривала до сутінків. Багатьох убили і взяли в полон. Втрати з трезендського боку - приблизно 7 тисяч убитими, а повстанці втратили 15 тис. на полі бою, решту - взяли в полон. Врятувалося лише 3-5 тис. воїнів, що ледве втекли від погоні, і опинилися покинуті і забуті всіма на абсолютно незнайомій їм землі, яку називали Дикі Західні землі - лісисті території, де - як вірили у Трезенді, розташоване царство мертвих, де грішники відпрацьовували свої помилки. Туди вони засилали злочинців, каторжників та полонених. І саме тут, саме їм, належало заснувати майбутню могутню країну Звірію...