Розділ 21

                           21.1

— Я не розумію... як?! Чому це відбувається саме зі мною? Це ганьба! Мене ж на сміх піднімуть! — уже пів години Кураокамі невтомно жалівся на свою лиху долю. — Я мав бути величним драконом, жахом небес! Чому натомість я... оце?!

Кураокамі з відразою подивився на власні людські руки, після чого з глухим звуком впустив голову на стіл, так і залишившись лежати в позі повної безвиході.

Златі та Котаро неабияк пощастило знайти в домі старий, дещо завеликий халат, аби дух не бігав по будинку голяком, бентежачи мешканців.

— Шінкей попереджав про можливі наслідки, але я навіть не уявляла, що вони будуть настільки... буквальними, — тихо промовила Злата, спостерігаючи за стражданнями свого покровителя.

— Скоріше за все, ви стали більше довіряти один одному, і завдяки цьому ваша спільна сила зросла, — аналізував Сузако, прислухаючись до нерівного дихання Кураокамі. — Але ось із контролем у вас, м'яко кажучи, кепсько.

— Павук мав бути лише провідником, зв'язком між нашими душами, а не посудиною, яка раптом вирішила стати людиною, — розгублено додала Злата.

— Треба повернутися! — Кураокамі різко випрямився.

Він заплющив очі, зосередився так, що на лобі виступила жилка, нахмурився і напружився всім тілом. Здавалося, його бліда, мов мармур, шкіра от-от запалає від натуги.

— Ти що, тужишся? — зі смішком запитала Інарі, спостерігаючи за марними намаганнями духа повернути колишню подобу.

Кураокамі голосно й розпачливо застогнав, коли навколо не з’явилося ні диму, ні магічного сяйва, а він так і залишився сидіти в халаті.

— Котаро, може ти допоможеш йому? — з надією запитала Злата.

— Із задоволенням! — оні хижо вишкірився і почав демонстративно розминати кулаки, від чого в суглобах почувся загрозливий хрускіт.

— Я мала на увазі — порадою! — швидко виправилася дівчина. — Ти ж постійно змінюєш подобу. Можливо, підкажеш йому, як спрямувати енергію?

— А, ти про це... — розчаровано пробурмотів оні, опускаючи руки. — Ну, воно якось саме виходить. На підсвідомому рівні. Це як дихати: ти не думаєш, як це робити, ти просто береш і перетворюєшся.

 — Треба йти до того старого Шінкея! Хай скаже як повернути мені мою велич! — раптом вигукнув Кураокамі, натхненний цією думкою.

— Ми нікуди не підемо. Принаймні зараз, — відрізав Котаро, навіть не подивившись на нього. — Ти чув Сайрена? Ханзо тільки й чекає, поки ми знову розділимося або висунемо носа за стіни фортеці.

— Я згодна з Котаро, — тихо, але впевнено додала Злата. — Поки що доведеться розбиратися власними силами.

Інарі солодко позіхнула, прикриваючи рота долонею.

— Я все розумію: боги, плани, великі дракони в халатах... але я дійсно хочу спати. Ходімо, коханий.

Сузако лише мовчки кивнув і пішов за кіцуне до їхньої кімнати.

— Я б теж поспала, але ж... — Злата глянула на свого духа-покровителя, а потім на Котаро.

— Ми що, тепер будемо йому за няньок? — Котаро одразу здогадався, до чого вона клонить, і невдоволено схрестив руки на грудях.

Злата все ж таки наполягла на своєму. Вона дбайливо постелила футон для Кураокамі біля протилежної стіни, якомога далі від їхнього з Котаро місця. Була думка відправити дракона до Владічка, але побоювання перемогли: Кураокамі міг або щось утнути, або — що ще гірше — спробувати самотужки дістатися Академії й потрапити прямо в руки Ханзо. За ним потрібен був нагляд.

Кураокамі мовчки сів на футон. Він виглядав як побитий долею аристократ, що втратив усе. Важко зітхаючи, він втупився в стіну навпроти, наче намагався пропалити в ній діру своїм гіпнотичним поглядом.

Златі стало ніяково. Глибоко всередині вона відчувала провину за те, що не може приборкати силу свого покровителя, що її недосвідченість призвела до такого конфузу. Але, вкладаючись на свій футон, вона заприсяглася собі: вона обов’язково знайде вихід.

                               21.2

Ранок у цитаделі оні почався не з сонячних променів, а з розпачливого, майже потойбічного стогону Кураокамі.

— Та гадство якесь... — пробурчав Котаро, накриваючи голову подушкою, наче це могло врятувати його від раннього пробудження.

— Що сталося, Кураокамі? Тобі зле? — Злата миттю підхопилася, сонливість як рукою зняло.

— Я помираю, — приречено відгукнувся її покровитель. Колишній дракон нерухомо лежав на футоні, заломлюючи руки й трагічно втупившись у стелю.

— Що?! Як? Чому? — Дівчина вилетіла з ліжка й припала до нього, гарячково шукаючи ознаки магічного виснаження.

— Я чую всередині дивні звуки... наче там оселилося щось живе й несамовито шкрябається, — Кураокамі тремтячим пальцем вказав на свій живіт. — А ще... я відчуваю нестерпний тиск трохи нижче. Мабуть, моя сутність розпадається під вагою цієї клятої людської подоби.

Злата зблідла, відчуваючи, як накочує хвиля паніки.

— Я не знаю, що це за хвороба... Може, це відкат після перетворення? — прошепотіла вона, обертаючись до Котаро за допомогою.

— Хвороба? — Котаро нарешті підвівся, чухаючи розпатлану потилицю, і скептично оглянув «вмираючого». — Він просто хоче їсти, і в нього в шлунку розігрався марш. А той «тиск»... то він просто дзюрити хоче. У мене така «смертельна недуга» трапляється щоранку. До речі, мені теж уже пора відвідати одне місце.

— Дзюрити? — Кураокамі нахмурився, у його крижаних очах промайнула глибока підозра. — Це якась форма ритуального очищення?

Злата на мить заціпеніла, усвідомлюючи всю комічність ситуації. Вона ніяково кашлянула і благально глянула на свого оні.

— Котаро, може... ти, ну, допоможеш йому з цим процесом? Поясниш техніку?

— Що?! Ні... ні за які скарби світу! — Котаро аж руками замахав, відступаючи до дверей. — Я не буду інструктором з туалету для колишнього духа!

— Я зроблю тобі подвійну порцію млинців на сніданок, — Злата застосувала «важку артилерію», блиснувши очима. — І сам подумай: якщо він не витримає, прибирати доведеться нам обом.