Розділ 19

— Сузако! — у відчаї скрикнула Інарі, її голос зірвався на хрип.

Екзорцист похитнувся. Меч вислизнув із його занімілих пальців, із глухим дзвоном упавши в багнюку. Сузако впав на коліна, притиснувши руку до глибокої рани на торсі, крізь яку життя повільно витікало на землю Темного Лісу. Ханзо, відчуваючи близький тріумф, неквапливо підійшов до противника.

— Це було хоробро, смертний, — прогримів Бог Війни, заносячи свою палаючу алебарду. — Але результат був відомий ще до першого удару.

Лезо алебарди обрушилося вниз, проте замість плоті воно зустріло непохитну перешкоду. Пролунав крижаний тріск — удар прийшовся по масивному крижаному куполу, що в останню мить оточив Сузако.

Ханзо обернувся. Позаду стояла Злата. Її вигляд лякав і захоплював водночас: волосся стало білішим за сніг, а очі перетворилися на два холодні діаманти, що не виражали нічого, крім крижаної люті. Іній товстим шаром покрив її вбрання, перетворюючи звичайну вишиванку на обладунки з білого магічного шовку.

Поруч із нею Котаро все ще був у трансі, але його тіло вже почало стрімку трансформацію. Чорна шкіра, вкрита червоними венами, що пульсували, роги, що видовжувалися на очах — його єство готувалося до битви раніше, ніж розум повернувся в реальність.

Ханзо вдруге вдарив по куполу, вклавши в атаку божественну міць, але магічний захист Злати лише вкрився дрібною сіткою тріщин, встоявши під натиском.

— Я так розумію, дуель закінчилася, — Дайтенгу на гілці дерева вже підніс пальці, щоб заграти фінальну мелодію, аж раптом закляк. Його обличчя перекосилося від подиву — золота флейта зникла. — Клятий злодій! Ногіцуне викрав мій інструмент!

Ханзо зі зневагою глянув на Дайтенгу, чий авторитет розсипався на очах, і віддав наказ своїм військам:

— Вбити всіх. Демона Оні я заберу сам.

У цей момент Котаро розплющив очі. Його погляд зустрівся з пораненим Сузако, і в ту ж мить жах у його зіницях змінився на первісний, неконтрольований гнів. Чорний Демон Оні з диким ревом кинувся в атаку. Він не біг — він летів, змітаючи золотих лицарів, наче солому.

Ханзо встиг заблокувати удар демонічної катани Котаро, але сила зіткнення була такою, що ноги Бога Війни на кілька сантиметрів загрузли в землю. Котаро ревів, наносячи серії ударів неймовірної швидкості та сили. Ханзо, мабуть, вперше за еони, був змушений піти в глуху оборону.

Наступна атака була несподіваною: Котаро випустив руків’я меча і залізною хваткою вчепився в алебарду Ханзо. Ривком він потягнув Бога Війни за собою, наче тряпичну ляльку, і з усієї сили вгатив його спиною в товсте дерево. Могутній стовбур тріснув і з гуркотом обвалився, піднімаючи хмару пилу та трісок.

Ханзо, притиснутий до уламків, лише задоволено посміхнувся, витираючи кров з обличчя.

— Нарешті... справжня розвага.

Коли увага Ханзо повністю переключилася на люту атаку Котаро, Інарі розпачливо глянула на Злату.

— Мені треба до нього! — крикнула вона крізь гуркіт битви.

Злата коротко кивнула, не зводячи погляду з ворогів. Вона виглядала як справжня крижана богиня: однією рукою вона тримала купол над Сузако, а іншою зводила стіни інею, намагаючись стримати золотих лицарів, що несамовито гатили в її захист. У прозорій кризі з’явився вузький прохід, і Інарі миттю шмигнула всередину.

Впавши на коліна поруч із мечуном, кіцуне притиснула долоні до його рани.

— Коханий... — прошепотіла вона, і сльози, падаючи на закривавлену вишиванку Сузако, змішувалися з блакитним сяйвом її цілющої магії.

Тим часом Аспід, наче смертоносна змія, витанцьовувала серед ворогів, нищачи по одному золотому лицарю за раз. Але ситуація ставала критичною: Дайтенгу, розлючений втратою флейти, спустився на землю. Його силует наближався до них, мов невідворотна тінь смерті.

Бій між Котаро та Ханзо перейшов у нову стадію. Бог Війни, розгадавши стиль розлюченого оні, пішов у контрнаступ. Він перехопив занесений кулак Котаро і одним коротким, жахливим за силою ударом зламав йому передпліччя. Хрускіт кістки почули всі. Проте регенерація Чорного Демона була надлюдською — Котаро лише на мить відскочив, різким рухом вправив кістку на місце і, ігноруючи біль, знову кинувся в бій.

Ханзо перехопив алебарду обома руками.

— Ти або з нами, або проти нас! — його голос пролунав як грім серед ясного неба. — Якщо ти проти, то ти і твої друзі сьогодні станете лише попелом!

Бог Війни наніс удар такої сили, що віддача збила Котаро з ніг. Руни на обладунках Ханзо палали так яскраво, що земля під його ногами почала плавитися. Котаро, важко дихаючи, глянув назад: на Інарі, що тремтіла над Сузако, і на Злату, чиї сили були на межі.

Раптом із кущів вистрибнув Владічок. Він діловито тримав викрадену золоту флейту, наче маршальський жезл.

— Осьо, як Владічок і казав! — переможно верескнув ногіцуне.

Тієї ж миті велетенський меч, розміром із дорослу людину, вилетів із лісових хащів. Він із неймовірною силою врізався в одного з големів, що пробивав захист Злати, і буквально розірвав залізного монстра на шматки.

А потім вийшов Він.

Наче зійшовши зі сторінок древніх легенд, з гущавини з'явився оні неймовірних розмірів. Гора м'язів під три метри зросту, червона шкіра, що лосніла від напруги, ікла, що випирали з-під губ, і чорна грива волосся, яка розвівалася на вітрі, наче прапор війни. У руці велетень тримав другий такий самий масивний меч.

Від його первісного реву на мить заціпенів навіть Дайтенгу. Червоний Велетень одним стрибком подолав відстань до другого голема і кількома нищівними ударами перетворив божественне творіння на безформну купу брухту.

Терези нарешті хитнулися в інший бік. Сузако, хоч і блідий, але вже тримався на ногах, спираючись на плече виснаженої Інарі. Блакитне сяйво її магії згасло, залишивши по собі лише слабке тремтіння в пальцях. Злата, відчувши підкріплення, нарешті зняла крижаний купол. Важке магічне марево розсіялося, дозволяючи друзям відійти вглиб лісу, подалі від епіцентру божественного гніву.