Розділ 18

  Коли Котаро та Злата безвільно рухнули на землю, поглинуті ілюзіями Дайтенгу, весь тягар захисту ліг на плечі Сузако та Інарі. Розум екзорциста, загартований роками суворих тренувань, виявився непроникним для ментальних атак. Миттєво зреагувавши, Сузако міцно вхопив Інарі за руку. Його дотик не лише зміцнив магічний бар’єр кіцуне, а й наповнив її ауру чистою енергією екзорциста. В голові Інарі на мить запаморочилося, світ хитнувся, але на відміну від друзів, вона встояла на ногах, зберігши свідомість.

На подив, ногіцуне Владічок теж виявився стійким до психологічного впливу Дайтенгу, проте користі з цього було небагато. Щойно з туману виринули десяток озброєних лицарів в позолочених обладунках із сонячним гербом богині Айно, лис зойкнув: «Я не воїн!» — і стрімким стрибком зник у густих прибережних кущах.

— Доведеться битися вдвох, — спокійно, але рішуче мовив Сузако, вихоплюючи меч із піхв. Сталь холодно зблиснула в похмурих сутінках лісу. — Сподіваймося, що Котаро та Злата виберуться з пастки якомога швидше.

Інарі змінила вигляд. Її нігті видовжилися, перетворившись на срібні леза, гострі як кинджали, а за спиною розгорнулося дев’ять білосніжних хвостів. Вона розуміла: зараз не час заощаджувати сили — ціна програшу була надто високою.

Дайтенгу, вишукано вмостившись на товстій гілці старого дерева, спостерігав за ними з демонічною посмішкою. В його руках з'явилася нова флейта — викувана із золота та прикрашена смарагдами, що мерехтіли в такт його подиху. Демон підніс інструмент до губ, і ліс наповнився тривожною, владною мелодією.

Під ці звуки золоті лицарі, наче злагоджений механізм, рушили в наступ, звужуючи кільце навколо Сузако, Інарі та їхніх безпорадних друзів.

 Кігті Інарі зі свистом розсікли повітря, з легкістю розпоровши золоту броню найближчого лицаря. Як і очікувалося, під металом не було плоті — замість крові з рваних ран потекла густа, мерехтлива золота рідина. Ці істоти не знали болю; вони продовжували свій наступ, наче механічні ляльки, нав’язуючи жорстокий ближній бій. Інарі, демонструючи неймовірну грацію, ухилялася від їхніх важких мечів, контратакуючи й залишаючи по собі глибокі борозни на позолоті.

Сузако діяв інакше. Його гострий меч працював із хірургічною точністю, але екзорцист швидко збагнув: звичайні рани не зупинять цей золотий марш. Паруючи черговий випад, він різко змінив траєкторію і одним точним рухом перерубив ногу ворога. Лицар із гуркотом завалився на землю. Сузако не дав йому шансу підвестися — вістря меча миттєво пробило шолом маріонетки.

Тієї ж миті обладунки втратили свій магічний блиск, вкрилися рудою іржею і просто розсипалися прахом. Поруч Інарі спритним рухом знесла голову ще одному воїну — і його спіткала та сама доля: іржа, тлін і зникнення.

Але сили були нерівними. Під нескінченним напором золотого війська Сузако та Інарі змушені були відступати крок за кроком. Відстань між лезами ворогів та нерухомими тілами Котаро й Злати скоротилася до критичної межі.

Раптом Дайтенгу різко змінив мелодію. Ліс здригнувся від гуркоту та тріску зламаних стовбурів. З чагарників, змітаючи все на своєму шляху, вилетів велетенський металевий голем. Ця брила заліза й магії пішла на таран, не зважаючи навіть на власних золотих лицарів, перетворюючи їх на брухт.

Сузако встиг виставити блок, але вага голема була занадто великою. Удар відкинув екзорциста на землю. 

Швидка тінь, наче випущена стріла, промайнула між поваленим Сузако та розлюченим големом. Аспід із неймовірною спритністю, властивою рептиліям, злетіла на залізні плечі монстра. Її вигляд змінився: шкіра вкрилася дрібною зміїною лускою, що виблискувала в сутінках, а єдине око горіло яскраво-жовтою зміїною райдужкою. Голем почав шалено сіпатися, намагаючись скинути нападницю, але було пізно. Два коротких мечі Аспід одним блискавичним рухом пробили товсту металеву голову чудовиська. Велетень здригнувся і важко рухнув на землю, завмерши назавжди.

Музика золотої флейти Дайтенгу миттєво змінилася — мелодія стала гнівною, уривчастою, сповненою жаги до помсти. З гущавини лісу, ламаючи дерева, вийшли ще три велетенські големи. Разом із залишками золотих лицарів вони почали стискати кільце облоги.

— Казала ж я вам: небезпечно покидати Академію, — процідила крізь зуби Аспід, не зводячи очей із ворогів. Її голос став шиплячим, небезпечним.

Сузако важко підвівся на ноги, спираючись на меч. Поруч із ним стала Інарі, її дев'ять хвостів грізно тріпотіли, розсікаючи повітря. Екзорцист хотів було відповісти Аспід, але слова застрягли в горлі. Поле бою раптово накрила аура такої неймовірної сили, що серця присутніх на мить пропустили удар. Це не була енергія мага чи демона. Це була первісна, нещадна міць Вищого. Вона затьмарювала все навколо, змушуючи навіть Темний Ліс принишкнути в жаху.

— Це Ханзо... — ледь чутно промовив Сузако, міцніше стискаючи руків'я меча.

З туману вийшла постать, від якої віяло тисячолітніми війнами та незліченними смертями. Кожен його крок відгукувався в землі глухим стогоном.

— Віддайте мені Котаро, — пролунав гучний, владний голос Бога Війни, що, здавалося, йшов з самої глибини землі. — І, можливо, ви помрете швидко та безболісно

 — Десь я вже це чула... дуже схоже, — тихо хмикнула Аспід, міцніше стискаючи руків'я своїх коротких мечів. Її очі не зводили погляду з важкої постаті Бога Війни.

Сузако мовчав. Його внутрішній зір малював жахливу картину: вони в пастці, оточені големами та золотими маріонетками, над якими височіла недосяжна міць Ханзо. Тікати й покинути Злату та Котаро було неможливо — для Сузако безчестя важило більше за саму смерть. Він знав, що кожен вдих зараз — це подарунок, і він мав використати цей час, щоб дати друзям шанс на пробудження.

— Ханзо, Могутній Боже Війни! — голос Сузако пролунав чисто й непохитно, розрізаючи густу ауру напруги. — Я викликаю тебе на дуель.

Меч екзорциста чітко вказав у бік Ханзо. У лісі запала така тиша, що було чути, як туман осідає на листя. Сузако не бачив цього, але Ханзо відверто здивувався. Бог Війни бачив тисячі смертей, але таке зухвале нахабство від смертного зустрів чи не вперше.