Розділ 15

Злата впевнено постукала у двері кабінету майстра Шінкея. Коли старий вчитель відчинив, він застав ученицю в бойовому настрої: вона міцно стискала банку з Провідником, а її погляд не залишав місця для заперечень.

— Мені потрібно навчитися викликати свого покровителя. Просто зараз, — чеканив кожне слово дівчина. — Як мені скористатися ним?

— Цьому неможливо навчитися отак відразу, — Шінкей скептично підняв брову. — Потрібні місяці медитацій, щоб налагодити стабільний зв’язок. Ти намагаєшся осідлати бурю, сидячи на паперовому човні.

— Ми йдемо у Темний Ліс, — перебила його Злата. — І мені потрібна його допомога. Без нього ми можемо не повернутися.

Шінкей тяжко зітхнув, дивлячись на вперту ученицю. Він бачив, що відмовляти її марно.

— Я можу навчити тебе зв’язуватися з ним і чути його голос. Але без повного контролю він робитиме все, що йому заманеться. Це буде твій власний страх і ризик, Злато.

— Я впораюся.

— Заходь. Сідай, — майстер вказав на місце біля низького столу. — Дістань павука. Поклади його перед собою.

Злата обережно випустила малюка на стіл. Павучок, відчувши волю, почав неквапливо перебирати лапками, але, на диво, не намагався втекти, наче чекав на щось.

— Тепер торкнись його. Пропусти крізь це крихітне тіло свою магію, — тихим голосом інструктував Шінкей, сідаючи навпроти. — Згадай свого покровителя. Кожну лусочку, кожну крижану голку в його гриві. Відчуй той холод, що сковував твої кістки уві сні. Поклич його за ім'ям.

Злата заплющила очі. Вона знову побачила величного білого змія-дракона, почула його низький, вібруючий голос і відчула подих, що перетворював повітря на іній.

— Кураокамі, — видихнула вона, зосередивши всю свою волю на кінчиках пальців.

Спершу нічого не сталося. Жодного спалаху, жодної магічної хвилі. Тиша в кабінеті стала майже нестерпною. Але раптом лапки павука завмерли, а його крихітні очі-намистинки спалахнули блакитним світлом.

— Нарешті я вільний! На коліна, нікчемні смертні, перед своїм істинним володарем! — пропищав павук неймовірно тоненьким, але дуже пихатим голосом.

Проте пафосна промова тривала недовго. Павучок-Кураокамі крутнувся на місці, розглядаючи гігантські меблі та величезні постаті магів над собою.

— Якого біса ви такі великі?! — голос "володаря" зірвався на обурений писк.

— Я щиро здивований, що тобі вдалося встановити зв'язок з першої спроби, — зауважив Шінкей, проводжаючи поглядом павука, що неспокійно ворушився. — Його сила прямо пропорційна глибині вашої довіри. Вам доведеться вчитися чути один одного.

— Я зрозуміла, майстре. Дякую за науку, — Злата обережно підставила палець, і павучок, невдоволено перебираючи лапками, перебрався їй на плече. — Що ж, ходімо знайомитися ближче, Кураокамі.

— Я не вийду назовні в такому вигляді! — тут же вибухнув дух, і його писклявий голосок прозвучав прямо біля вуха Злати. — Якщо інші духи побачать мене таким... таким компактним, я не переживу цієї ганьби! Вони ж засміють мене до смерті! Я повертаюся! А ну, в сторону! Еееее-р-р-р-р!

Тільце павука напружилося, він затремтів, наче намагався вибухнути магічною енергією і повернути собі десятиметровий зріст чи хочаб повернутись у світ духів, але... нічого не сталося.

— Нічого не виходить. Яке приниження, — прохрипів Кураокамі, знесилено впавши на тканину її плаща.

Коли вони вийшли з кабінету Шінкея і рушили коридором, назустріч їм трапився досить вгодований учень, який ліниво жував пиріжок. Павучок миттєво підняв передні лапки у загрозливому жесті.

— О! Я знаю, що треба! — вигукнув дух. — Треба з’їсти цю людину! Мені терміново потрібно набрати масу, щоб відновити велич. А ну підійди-но сюди, смертний! Стань поживою для свого володаря! 

Учень завмер, виронивши пиріжок, і налякано втупився у крихітне створіння на плечі дівчини, яке так люто пищало.

— Не звертай уваги, хлопче, — заспокійливо кивнула Злата, навіть не пригальмовуючи. — У нього просто складний період адаптації.

Вона впевнено крокувала вперед, шукаючи Котаро та друзів, а на її плечі сидів «грізний володар снігів»

 Злата зустріла Сузако та Інарі біля масивних дверей кабінету Архімага Ода. Судячи з того, як втомлено Інарі потирала скроні, розмова була не з легких.

— Що вона сказала? — стривожено запитала Злата, підходячи ближче.

— Ми ледь її вмовили, — зітхнула Інарі, поправляючи пасма волосся. — Вона навідріз відмовлялася відпускати нас у самі глибини Темного Лісу. Казала, що це самогубство для студентів.

— Але розуміння того, що Котаро піде туди у будь-якому разі, навіть без дозволу, зрештою подіяло, — спокійно додав Сузако. Та повернувся до Злати. — Вчотирьох шансів вижити значно більше... Привіт, Кураокамі.

— Кляті екзорцисти! Життя від вас немає, всюди свій ніс засунете, — гнівно пропищав павук прямо над вухом Злати. Який раптово стих побачивши Сузако.

— Який агресивний у тебе покровитель... І такий милий голосок! — Інарі не втрималася і хихикнула, прикривши рот долонею.

— Нам ще треба налагодити зв'язок, — Злата лагідно торкнулася кінчиком пальця спинки павука, щоб той не наговорив зайвого.

— Це буде непросто, — зауважив Сузако, знову рушаючи вперед коридором. — Але Кураокамі — древній і могутній дух. Він може стати нашим сильним союзником у цій подорожі.

— Нарешті! — павук знову підбадьорився і гордовито випнув груди (наскільки це можливо для членистоногого). — Хоч хтось тут визнає мою безмежну могутність! Смертні, я починаю вами пишатися.

— Що ж, ходімо до Котаро.— Інарі попрямувала до виходу з Академії, а Сузако та Злата рушили слідом за нею.

   Котаро нервово міряв кроками вітальню, коли друзі нарешті переступили поріг. Терпіння ніколи не було його чеснотою, а очікування в чотирьох стінах діяло на Оні гірше за будь-яку отруту.