Розділ 14

                                                                 14.1

Ханзо стояв перед Дайтенгу, наче саме втілення нищівної сили та древньої люті. Як права рука Верховної Богині Айно, він не просто прийшов — він заповнив собою весь простір. Високий, широкоплечий бог війни у важкій темній броні здавався монолітом, а по всій поверхні його обладунків пульсували яскраві помаранчево-червоні символи, що нагадували розпечену лаву.

На його голові височіла корона-шолом з гострими шипами, у центрі якої палав червоний камінь — наче око самого пекла, що вдивляється в душу. Довге чорне волосся з пасмами кривавого кольору важко спадало на наплічники. Обличчя Ханзо було суворим: жорсткий погляд темних очей під густими бровами та коротка чорна борода з першою сивиною видавали в ньому воїна, який пройшов крізь тисячі битв.

У правій руці він стискав величезну двосторонню алебарду. Її верхнє лезо, довге та гостре, як спис, було оснащене боковими гаками-шипами, а нижнє — масивніше, схоже на бойову сокиру — теж було вкрите палаючими візерунками.

— То що скажеш, Дайтенгу? — голос Ханзо пролунав глухо, наче удар об сталь.

— Хлопець сильний. Він би добре допоміг нам у майбутній війні, — відповів Демон Гір, схиливши голову в пошані. — Але він надто прив'язаний до тієї дівчини та своїх друзів. Він не залишить їх добровільно, щоб зайняти своє місце. А брати вже встигли налаштувати його проти нас.

Ханзо ледь помітно стиснув древко алебарди, і руни на його броні спалахнули яскравіше.

— Отже, доведеться переконати його змінити думку. Або... просто прибрати те, що тримає його тут.

— То якими будуть накази?

— Спостерігай, — коротко кинув бог війни. — Як тільки вони відійдуть достатньо далеко від захисних бар’єрів міста, даси мені знати.

Дайтенгу мовчки кивнув і миттєво зник у темному вихорі, залишивши Ханзо наодинці з його нищівними думками.

 Дайтенгу мав рацію: Оні споконвіку славилися своєю первісною силою та неперевершеним бойовим мистецтвом.

Ханзо, як ніхто інший, розумів істину: бути «Вищим» не означало бути воїном. Більшість могутніх істот мали занадто вузьку спеціалізацію, яка в розпалі справжньої січі ставала їхньою слабкістю. Чотирирука богиня ковалів Тетра могла викувати найнадійнішу зброю та вдихнути життя в гігантських големів, але сама на полі бою була майже безпорадною. Лісова богиня Дрівара владарювала над корінням та гіллям, здатним розчавити ворога, проте поза межами свого лісу вона втрачала левову частку своєї могутності. Навіть величний Сайрен, Старший Вищий та володар океанів, навряд чи зміг би щось протиставити ворогу на сухій, випаленій сонцем землі.

Але Оні — це зовсім інша справа. А Вищий Оні — це ідеальний живий таран. Його сила не залежала від ландшафту чи наявності стихії поруч; він сам був стихією руйнування. Такий союзник міг би не просто посилити армію Ханзо, а стати її незламним авангардом.

Проте логіка бога війни була простою і жорстокою: інструмент, який неможливо підпорядкувати, має бути знищений. Якщо хлопець відмовиться стати до лав його війська, не було жодного сенсу залишати його живим. Ханзо не збирався давати ворогам бодай найменший шанс отримати таку могутню зброю у свої руки.

                                                                     14.2

Зранку четвірка друзів пробивалася крізь гамірні вулиці Тайо. Натовп навколо жив своїм життям: торговці вигукували ціни, пахло свіжою випічкою та пахощами, а студенти Академії поспішали на лекції. Раптом Сузако різко зупинився, наче наткнувся на невидиму стіну.

— За нами стежать, — коротко кинув він, навіть не повертаючи голови. Його чуття екзорциста зпрацювало бездоганно.

— Що? Хто? — Інарі миттєво наїжилася, її хвости ледь помітно смикнулися від напруги.

Злата озирнулася, але бачила лише звичну міську суєту. Проте за мить тінь біля однієї з крамниць відокремилася від стіни. До них вийшла жінка у темно-зелених обладунках, прикрашених майстерним гравіруванням у вигляді змій, що переплітаються. Одна її половина обличчя була прихована пов'язкою, а інше око дивилося холодно й прискіпливо.

— Я стежу, — голос жінки був схожий на шелест луски по каменю. — Мене звуть Аспід. І моя ціль не ви, а він.

Вона повільно вказала пальцем на Котаро.

Оні, намагаючись зберегти звичну маску безтурботності, лише хмикнув:

— Вибачте, пані, але ви не в моєму смаку. Я віддаю перевагу більш... життєрадісним компаніям.

— Жартуєш? Добре, — Аспід навіть не кліпнула. — Побачимо, як довго ти будеш сипати жартами, коли за твоїми близькими прийде сам Ханзо.

При згадці цього імені повітря навколо, здавалося, похолоднішало. Злата відчула, як по спині пробіг мороз, і миттєво стиснула кулаки.

— Ти нам погрожуєш? — в її голосі почувся виклик, а в повітрі навколо пальців почали танцювати крихітні крижані іскри.

— Я? Ні. Я лише передаю попередження від Анаксагора, — відрізала Аспід, ігноруючи магію дівчини. — А ви самі вирішуйте, що робити з цим знанням.

— Анаксагор? — втрутився Сузако, його обличчя стало гранично серйозним. — Той самий? Старший Вищий у вигнанні?

— Він каже, що пішов сам. Не бачу сенсу йому брехати, — Аспід знову перевела погляд на Котаро. — Час вийшов, Оні. Насувається велика війна. Ти або за них , або ти їх ворог. А ворогів вони нищать. Третього не дано.

Злата розгублено переводила погляд з Аспід на Котаро. Вона чула легенди , хто такий Анаксагор. Не розуміла, чому ім'я Ханзо змусило Сузако так напружитися. Але мовчання Котаро лякало її найбільше. Він не сперечався і не жартував більше — він дивився на Аспід так, наче давно чекав на цю розмову і боявся її водночас.

— Не дивися так здивовано, Злато, — Аспід вимовила її ім'я так легко, наче знала дівчину все життя. — Ви всі помітили, що лісові тварюки стають лютішими, а Дайтенгу нарешті наважився вийти з тіні. Вищі збирають сили для битви з Кривотворецем. Король Крайни Морган Вульфгарт і імператор Тайо вже готують свої легіони до великої війни. Це очевидно. Єдина невідома в цьому рівнянні — на чиєму боці опиниться юний Вищий Котаро, якому вже давно приготували місце у Золотому Палаці.