Розділ 10

                          10.1 

Злата не гаяла ні секунди. Вона різко викинула руку вперед — і потужний крижаний стовп вирвався з її долонь, миттєво скувавши постать Дайтенгу. Демон навіть не спробував ухилитися. Він просто стояв, пронизуючи дівчину моторошним, неземним поглядом, поки крига не поглинула його повністю, перетворивши на досконалу льодяну статую.

Злата важко дихала. Вона обережно підійшла ближче, простягнула руку до флейти… і в ту мить статуя з оглушливим гуркотом розлетілася на тисячі дрібних скалок.

— Цього не мало статися… — прошепотіла вона, відчуваючи, як холодний клубок страху стискає груди.

— Усе… у моїй… ілюзії… — пролунав хрипкий, потойбічний голос, наче сам вітер заговорив.

За кілька метрів від неї знову стояв Дайтенгу — цілий, неушкоджений. А за мить з’явилися інші. Один на сусідньому даху. Другий — на шпилі храму. Третій — біля старого колодязя. Десятки. Кожен із них тримав у руках ту саму кістяну флейту.

— Це неможливо… — тільки й встигла видихнути Злата.

Той, що стояв найближче, різко змахнув величезними чорними крилами. Потужний удар вітру, схожий на невидимий таран, зніс дівчину з даху.

— Злато! — відчайдушний крик Котаро прорізав ніч.

Він рвонув уперед із такою швидкістю, що пилюка під ногами здійнявся хмарою. В останній момент Оні підхопив дівчину на руки, прийнявши на себе весь удар, але рук він не розімкнув.

Над містом знову розлилася мелодія флейти — тепер вона лунала звідусіль одночасно, проникаючи під шкіру, змушуючи серце битися в неритмічному, болісному такті.

— Це все марево, — видихнула Злата, коли Котаро обережно поставив її на землю. Її голос тремтів. — Лише один справжній… Нам треба знайти оригінал, інакше цей кошмар ніколи не закінчиться.

Божевільний ритм флейти перетворився на хаотичне, різке стакато. Дакі під цю музику рухалися ще швидше, їхні рухи стали смиканими й непередбачуваними, ніби ляльки в руках божевільного лялькаря.

Сузако відчував: ще трохи — і навіть їхня злагоджена четвірка не витримає. Інарі вже важко дихала, її кімоно було порване в кількох місцях, а крізь тканину проступали криваві плями.

Раптом Злата закричала — не від болю, а від відчаю. Вона впала на коліна й ударила долонями об землю. З гуркотом, що заглушив навіть музику флейти, між узбережжям і містом виросла велетенська льодяна стіна, відрізавши основну орду Дакі.

Котаро добив останню потвору перед стіною й різко обернувся. Злата тремтіла всім тілом. Її обличчя було мертвотно-блідим, на чолі рясно виступив піт. Вона тримала стіну чистою силою волі, але було видно: ще кілька хвилин — і вона зламається.

— Котаро! — крикнула Інарі, розсікаючи черговий фантом. — Ми маємо знайти справжнього, поки Злата ще тримає цю межу! Якщо стіна впаде до цього — нас просто розчавлять кількістю.!

 Котаро, наче розпечений метеорит, злетів на дах, де застиг Дайтенгу. Вклавши всю свою лють у нищівний удар, він обрушив вогняну катану на демона. Але, як і всі попередні фантоми, цей Дайтенгу розсипався на тисячі крижаних скалок. Тієї ж миті в іншому кінці вулиці виникла нова ілюзія, яку миттєво наздогнали й розірвали срібні кігті Інарі.

Злата трималася з останніх сил. У вухах безперестану шуміло, світ перед очима плив, перетворюючись на кольорові плями. Вона чула, як під тиском невгамовної орди Дакі її велетенська льодяна стіна починає загрозливо тріщати, вкриваючись павутиною зламів.

Поки Котаро та Інарі несамовито нищили безплідні тіні, Сузако застиг на місці, наче статуя. Він повністю поклався на свій унікальний слух, намагаючись знайти ту єдину, фальшиву ноту в цьому пекельному концерті. Ілюзії були створені бездоганно: кожна мала слід аури, кожна рухалася в ідеальному синхроні. Але раптом Сузако вловив ледь помітну затримку. Лише один Дайтенгу робив вдих на частку секунди раніше, і звук його флейти випереджав інші на невловиму мить.

Інквізитор рванув уперед, перестрибуючи через одну ілюзію та ухиляючись від потужного змаху крил іншої. Він пролетів крізь сад і наніс блискавичний удар по демону гір біля старого колодязя. Дайтенгу встиг зреагувати й відсахнутися, але лезо катани Сузако влучило точно по проклятій флейті, розбиваючи її навпіл.

Дакі закричали в один голос — дикий, сповнений болю зойк, який обірвався, коли всі вони одночасно перетворилися на сірий пил. Тієї ж миті зникли й усі ілюзії Дайтенгу. Залишився лише один, справжній демон гір. Розлючений, він змахнув велетенськими крилами, створюючи повітряну хвилю, яка відкинула Сузако назад. Але Інарі вже мчала на допомогу коханому: її кігті просковзнули в кількох міліметрах від обличчя демона.

Швидкість та реакція Дайтенгу вражали. Він застрибнув на дах, сподіваючись на перепочинок, але там на нього вже чекав Котаро. Оні наніс потужний удар мечем, проте демон гір блискавично дістав із-за пояса залізне віяло і парирував удар. Іншою рукою він вдарив Оні точно в ребра. Незважаючи на те, що Дайтенгу був нижчим і меншим за Котаро, удар виявився настільки сильним, що збив хлопця з ніг. Котаро з гуркотом впав із даху будівлі прямо на ящики з рибою.

Дайтенгу, не гаючи часу, зістрибнув униз. Його сильний удар ногою залишив глибоку яму на тому місці, де хвилину тому стояв Сузако. Кігті Інарі вп'ялися в плече демона гір, від чого той зашипів від люті і вдарив Кіцуне крилом, відкидаючи її вбік.

— Ти мене дістав... — проричав Котаро, піднімаючись із руїн ящиків.

Це був уже не просто розлючений хлопець. Його роги стрімко виросли, шкіра почорніла, стаючи схожою на обсидіан, по якому пульсували живі вени розпеченої магми. З неймовірною швидкістю та силою Оні вдарив Дайтенгу. Від цього удару демон гір врізався в кам'яний будинок, залишивши на стіні глибоку вм'ятину.

Дайтенгу взревів, і з нього вирвався потужний буревій, який почав зносити все на своєму шляху: ящики, уламки дахів, вуличне сміття.

Котаро на мить глянув на Злату, яка вже була без тями, і яку Інарі та Сузако поспіхом тягнули в укриття, подалі від жахливої атаки демона гір. Очі Котаро спалахнули пекельним вогнем від несамовитої люті за Злату. Він повільно, крок за кроком, наближався до Дайтенгу, незважаючи на буревій та уламки, які влучали в його вулканічне тіло.