Розділ 9

                                                                 9.1

Злата отримала справжню насолоду, спостерігаючи за тим, як витягнулося незадоволене обличчя пані Йо. Якщо першу перемогу наглядачка ще могла списати на звичайне везіння, то успішне повернення з ферми Сато вщент розбило її скепсис. Вихопивши звіт із рук дівчини, Йо з гордо піднятою головою та поглядом, повним невисловленого презирства, зникла у своєму кабінеті.

Вечір минув спокійно. Злата нагодувала павучиху, з подивом помітивши, що та встигла сплести в банці дивний густий кокон. Втома взяла своє: дівчина лише знизала плечима й провалилася в глибокий сон під мірне сопіння Котаро.

 Ранок розпочався за вже звичним ритуалом: сніданок із тушкованого м’яса та рису від Злати й демонстративне миття посуду від Котаро. Проте біля входу до класу їх перехопили друзі.

— Нас хоче бачити пані Йо, — без зайвих вітань кинула Інарі. Її голос звучав незвично серйозно.

— Що ви вже встигли накоїти, поки нас не було? — підколов друзів Котаро, намагаючись розрядити атмосферу.

— Під словом «нас», Котаро, Інарі мала на увазі всіх чотирьох, — сухо зауважив Сузако.

— Ох, не подобається мені це, — прошепотіла Злата.

Коли четвірка увійшла до кабінету наглядачки, та вже чекала на них, тримаючи в руках конверт — такий самий, як ті, що видавали для практичних завдань.

— Пані Йо, ви викликали? — запитав Сузако.

— Так. Викликала. — Наглядачка навіть не намагалася приховати роздратування. — Хоча практичні завдання закінчилися нещодавно, ця справа не терпить зволікань.

— Настільки серйозно? — Інарі миттю підібралася.

— У прибережному місті Сагі зникають люди. Троє за тиждень. Архімаг Ода підозрює, що це справа рук групи Дакі. Ви відправляєтеся туди негайно, щоб розібратися з цією загрозою.

Йо простягнула конверт Сузако. Коли двері кабінету за ними зачинилися, Злата ледь чутно запитала:

— Сузако, а хто такі ці «Дакі»?

Екзорцист зупинився.

— Це... жінки-вампіри. Але замість крові вони висмоктують саму життєву енергію, залишаючи від жертви лише висохлу мумію. І якщо Академія відправляє нас учотирьох — ситуація в Сагі близька до катастрофічної.

                                                             9.2

Місто Сагі, один із найбільших портів Тайо, зустріло їх солоним прибоєм та криком чайок. Воно дивовижно нагадувало Златі Хачбей: той самий розголос багатомовного ринку, де торговці з усіх усюд пропонували дивовижні товари, і той самий специфічний запах рибних рядів, звідки величезні діжки з уловом роз’їжджалися по всій країні. Як і в її країні, тут панував культ Сайрена — бога морів. Його величний храм височів у самому серці міста, наче непорушна скеля.

Проте, попри всю барвистість, у повітрі зависла липка напруга. Місцеві мешканці, зазвичай галасливі, тепер з острахом позирали на обрій. Тільки-но тіні ставали довшими, люди поспіхом зачиняли лавки, вірячи, що поріг рідного дому — єдиний захист від Дакі. Бо вважалося, що Дакі не можуть зайти у оселю.

Капітан міської варти Йоші виглядав як людина, що бачила саму смерть і не раз давала їй відсіч. Міцна статура, сива борода та обличчя, поцятковане шрамами, робили його схожим на старого лева. Чого не можна було сказати про його підлеглих — молодики з варти переминалися з ноги на ногу, стискаючи руків’я мечів так сильно, що біліли кісточки пальців.

— Ми б і самі дали раду цим тваринам, — прохрипів Йоші, зневажливо кивнувши в бік своїх воїнів. — Якби в мене були справжні бійці, а не ці сопляки, що ледь тримають зброю.

— Де саме бачили Дакі? — голос Сузако звучав сухо й зосереджено.

— Усюди. Але найбільше їх тягне до води, на узбережжя.

— Усюди... — луною повторив екзорцист. — Якщо їх п’ятеро — це ще пів біди. Але якщо більше... Схоже, хтось цілеспрямовано прикликає їх у це місто.

Сонце почало повільно занурюватися в океан, фарбуючи небо в колір запеченої крові.

— Час прийшов, — мовила Інарі, мружачись від останніх променів. — Злато, Котаро, візьміться за руки. Негайно.

Злата слухняно вхопила долоню Котаро, відчуваючи його звичне тепло, і з надією подивилася на подругу.

— Це допоможе нам у битві? Якийсь захисний магічний зв'язок?

Інарі озирнулася, і на її обличчі розквітла та сама хитра лисяча посмішка.

— Звісно, ні. Просто ви так неймовірно мило виглядаєте на фоні заходу сонця. Треба ж ловити момент, поки нас не намагаються перетворити на мумії!

 Мелодійний, але такий тужливий звук флейти прорізав тишу, що запала над містом. Він лунав звідкись здалеку, наче з-під води. А за мить почулося жахливе, пронизливе жіноче виття, від якого кров застигла в жилах навіть у найсміливіших вартових.

— Ось там! — вигукнула Інарі, вказавши рукою в бік узбережжя, де туман ставав густішим.

Злата побачила, як чотири худорляві жіночі фігури в брудному лохмітті, що колись було одягом, прямують до них. Довге, сплутане волосся закривало їхні обличчя, залишаючи видимим лише рот, застиглий у хижій, дикій посмішці. Жовті, гнилі зуби виблискували в сутінках. Їхня шкіра була синьою та зморшкуватою, як у втоплеників, що пролежали у воді занадто довго.

Але що приголомшило Злату ще більше, ніж вигляд Дакі, так це трансформація подруги. Права рука Інарі миттєво вкрилася густим, чисто-білим хутром. Нігті перетворилися на довгі, вигнуті леза, не менші за мисливський ніж, і блищали наче були виковані зі срібла.

— Найкращий спосіб вбити Дакі — це відрубати їй голову, — спокійно зауважив Сузако, оголюючи свій меч. Лезо його катани завібрирувало від сконцентрованого ефіру.

Котаро, не гаючи ні секунди, витягнув руку вперед. У його кулаку спалахнув тонкий стовп вогню. Він ставав щільнішим і тоншим, поки не перетворився на демонічну катану з червоним, наче розпечена лагма, лезом.

— Ем... у мене немає таких заклять в арсеналі, щоб створити собі меч, — Злата розгублено подивилася на свої руки.