Розділ 5

5.1.

Прокинувшись, Злата солодко потягнулася на футоні. Попри відпочинок, у м’язах ще відчувалася легка втома після практичних занять. Вмившись, вона попрямувала до кухні. Готувати щось складне не було сил, тож дівчина вирішила обійтися класикою: яєчня з томатами та соковитий шматок м’яса, що шипілі на гарячій пательні.

Виклавши порцію на тарілку, Злата вже збиралася йти, але раптом завмерла. Вона кинула погляд на пательню, зітхнула... й дістала з кошика ще яєць, помідорів та значно більший шматок м’яса.

Повернувшись до кімнати з двома тарілками, вона застала Котаро, який саме прокинувся й куйовдив волосся, намагаючись протерти очі. Злата мовчки поставила сніданок на стіл, підійшла до дерев’яної ширми, що розділяла кімнату навпіл, і одним впевненим рухом відсунула її до самої стіни.

— Не треба вона тут вдень. Тільки місце займає, — пояснила вона здивованому Котаро, присуваючи стіл із їжею до центру кімнати. — Вмивайся, будемо снідати.

Повторювати двічі не довелося. Котаро, все ще приголомшений змінами в інтер’єрі та наявністю зайвої порції їжі, швидко підхопився й зник у ванній. За кілька хвилин він повернувся — посвіжілий, але підозріло тихий. Він сів поруч і взявся за їжу, час від часу кидаючи на Злату розгублені погляди.

— Екхм... Дякую за сніданок, — тихо промовив він поснідавши. У його голосі не було звичної пихи, лише щире, майже дитяче збентеження.

— Будь ласка, — відповіла Злата, ледь стримуючи посмішку й роблячи вигляд, що зосереджена на своїй тарілці.

 Після сніданку вони пішли на заняття. Коли вони вдвох увійшли до класу, Інарі та Сузако вже чекали на своїх місцях. Сузако сидів нерухомо, але його голова ледь помітно повернута в бік дверей — він впізнав їхні кроки ще в коридорі.

— Вітаю з першим успішним завершенням завдання, — посміхнулася Інарі, щойно Злата сіла поруч. — Я знала, що ви впораєтеся.

— У тієї Каппи не було жодного шансу проти мене, — почав хвалитися Котаро, з гуркотом вмощуючись за парту. — Звісно, Злата теж трохи допомогла, не без того.

— Хвалько, — з доброю посмішкою прокоментувала дівчина.

Сузако, який до цього здавався заглибленим у власні думки, раптом підняв підборіддя. На його обличчі з’явився вираз театральної роздуми.

— Хмм... «Злата»? Яке знайоме ім’я, — промовив він спокійним, але іронічним тоном. — Але це точно не може бути сусідка Котаро. Бо, наскільки я чув раніше, її звали або «Дівка», або «Мавка». 

— О, так! Це чудові новини, — Інарі весело підхопила підкол Сузако. — Добре що ви потоваришували. Шансів, що ви спалите Академію під час чергової сварки, стає значно менше.

Котаро нічого не відповів. Він лише різким рухом натягнув капюшон так низько, як тільки міг, наче намагаючись сховатися від «всевидячого» слуху Сузако. Хоча хлопець і не бачив, він точно чув, як збилося дихання Котаро та Злати від збентеження.

Після основних предметів шляхи друзів розійшлися. Котаро, попрямував на бойову магію — здається, це був єдиний предмет, заради якого він взагалі прокидався зранку. Сузако та Інарі, як завжди нерозлучні, пішли на урок екзорцизму.

Злата ж поспішила на прикликання — урок, на який вона чекала найбільше з моменту прибуття. Кабінет виявився значно меншим за загальні класи. Повітря тут було важким від запаху старого пергаменту та засохлих чорнил. Стіни прикрашали сувої з пентаграмами та картини з істотами, чиї очі, здавалося, проводжали дівчину поглядом. Злата обережно сіла за задню парту, боячись порушити чийсь невидимий порядок.

Минуло п’ять хвилин, десять... У класі панувала мертва тиша. Злата навіть визирнула в коридор, щоб звіритися з графіком, але помилки не було. І саме тоді до класу увійшов він.

Майстер Шінкей. Жива легенда серед магів, що здавалася такою ж давньою, як крейдяні символи на його дошці. Його постать губилася у важких складках темно-синього хакама. Шкіра майстра нагадувала мереживо глибоких зморшок — кожна з них здавалася руслом, яким колись протікала неймовірна сила. Його високе чоло було поцятковане пігментними плямами, наче мапа невідомих сузір'їв, а з-під важких повік дивилися гострі, майже чорні очі. У них не було старечої каламуті — лише пронизливий блиск, здатний вмить вирахувати найменшу помилку в заклятті. Коротка срібляста борода додавала йому схожості з аскетичним ченцем.

Шінкей навіть не подивився в бік Злати. Він втомлено опустився в крісло... і миттєво заснув.

Злата розгублено завмерла. Вона дипломатично кашлянула, сподіваючись привернути увагу. Жодної реакції. Вона кашлянула голосніше, аж у горлі задерло — голова старого навіть не поворухнулася. Тоді дівчина з гуркотом дістала книгу й майже вдарила нею об стіл, навмисно шелестячи сторінками на весь кабінет.

Так минув майже весь урок. Злата сиділа наодинці з легендою, що хропіла, видаючи «дипломатичні шуми» та розглядаючи підручник. Коли час заняття вичерпався, Шінкей так само нерухомо спав.

«Може, він навмисно ігнорує мене? У змові з пані Йо і не хоче вчити чужинку?» — гадала Злата, виходячи в порожній коридор. — «Або ж він завжди такий, і інші учні просто використовують цей час, щоб прогуляти?»

Трохи обурена Злата всілася на лаву в саду Академії, де пахло квітучою сакурою та вогкою землею.

— Просто змарнований час... — бубніла вона собі під ніс, розглядаючи носки своїх черевиків.

Вона навіть не помітила, як поруч тихо підсіла Інарі.

— Ну як тобі урок із прикликання? — з живою цікавістю запитала подруга, поправляючи волосся.

— Чудово. Метод викладання, м’яко кажучи, неочікуваний, — відказала Злата, нахмурившись і міцно схрестивши руки на грудях.

— Справді? Я ніколи туди не ходила, — Інарі з цікавістю схилила голову набік. — Завжди було цікаво, як там усе влаштовано. Кажуть, майстер Шінкей — неймовірний маг.

— А інші учні нічого не розповідають? — Злата зиркнула на подругу, сподіваючись бодай на якусь підказку.