Розділ 3

                                                                   3.1

Котаро прокинувся ні світ ні зоря. Попри те, що він не виспався через нічну сутичку з тією дівкою, енергія вирувала в ньому. Він міг би й не брати провину на себе, але на мить йому стало шкода Злату, коли стара Йо-йо мало не виставила її за поріг. Такої «перемоги» над сусідкою він не бажав.

Зазирнувши до кухні в порожні каструлі, він схопив на складі кілька яблук і пішов до тренувального залу. Бойова магія потребувала не лише ефіру, а й фізичної підготовки. Кілька годин виснажливих вправ на знаряддях та відпрацювання ударів тхеквондо було те що треба. Після душу він витерся чиїмось забутим рушником, дбайливо кинувши його на підлогу, одягнувся і, натягнувши незмінний капюшон, вийшов у сад.

— Привіт, Котаро! — гукнула Інарі, що саме проходила повз.

— Здоров, — буркнув хлопець.

— Чула, ви вночі «запалювали» зі Златою? — дівчина хитро всміхнулася. — Кажуть, ледь Академію не спопелили.

— То все перебільшення. Бабця Йо-йо любить драму, — Котаро гордо задер підборіддя. — Але я взяв усе на себе. Така перемога над мавкою мені не цікава.

— Злата тримається довше, ніж ти прогнозував, — Інарі примружила очі. — Скоро поб’є рекорд.

Котаро лише фиркав у відповідь.

— Ви що, вже подруги?

— Вона мені подобається. Непогана дівчина. І Сузако каже, що в неї світла й дуже потужна аура. До речі, піду до нього, він готується до практичних занять. А ти... спробуй знайти зі Златою спільну мову, поки ви дійсно не спалили тут усе.

У Котаро лише голодно забурчало в шлунку. Тяжко зітхнувши, він знову поплівся на кухню за яблуками. А повертаючись до кімнати, він завмер на порозі. Дивний, густий і неймовірно апетитний аромат лоскотав ніздрі, проникаючи до самого шлунка.

Принюхуючись, він зайшов усередину. На столі стояла невелика каструля з дивною стравою насичено-червоного кольору. Котаро голосно ковтнув слину. Поблизу — нікого. Взявши ложку, що лежала поруч, він замислився: а раптом це якесь зілля?

У каструлі була гуща: капуста, буряк, морква, картопля, шматки м’яса, і все це заправлено білосніжною сметаною. Котаро терпіти не міг овочі, але цей запах... він був сильнішим за принципи. Хлопець обережно зачерпнув першу ложку.

«Смачно. Тільки вона могла вигадати таку дивну страву», — подумав він, куштуючи ще двічі. — «Я не жадібний. Залишу їй половину».

Він їв, прислухаючись до кроків у коридорі. Коли в каструлі залишилася рівно половина, Котаро завмер, але ложка сама потягнулася за добавкою.

«Взагалі-то, я її вчора врятував. Можна з’їсти ще трошки. Це буде плата за оренду кімнати... І за вбитих ніндзя... і за моральні збитки... І за...»

Дзень! Ложка стукнула по дну порожньої каструлі. Хлопець втупився в порожнечу, не розуміючи, куди подівся весь суп.

— Я ж не дикун… — пробурмотів він швидко облизав ложку.

Раптом усвідомивши, що за все це Злата точно відірве йому роги, Котаро кинув ложку і чимдуж вискочив із кухні.

Котаро вилетів у сад, гарячково розмірковуючи над планом відступу. Він присів біля самої огорожі, готуючись у будь-яку мить перемахнути через паркан і зникнути в місті.

«Та чого це я тікаю? Що вона мені зробить? Я сильніший!» — хлопець різко підхопився, але так само швидко сів назад. — «Зробить такий скандал, що голова тиждень болітиме».

Він прислухався, очікуючи на крики з коридорів . Але в Академії панувала підозріла тиша.

«А може, вона й не здогадається? Мало хто там вештався. Не треба залишати їжу без нагляду, коли навколо стільки голодних ротів. Може, то взагалі Сузако зайшов та з’їв? Він сліпий, звідки йому знати, чий то суп був».

Так Котаро просидів близько години, накручуючи себе.

«Вона вже мала помітити порожню каструлю».

Зрештою, цікавість перемогла страх. Котаро вирушив на розвідку. Проходячи повз кухню, він краєм ока зазирнув усередину: та сама каструля вже була чисто вимита й охайно стояла серед іншого посуду. Відсутність галасу лякала його навіть більше, ніж сам можливий скандал.

Він прокрався до кімнати. Злата сиділа за своїм столиком, зосереджено щось занотовуючи в зошит. Котаро звичним гуркотом упав на свій футон, намагаючись вдати, що його день минув абсолютно буденно.

Минуло кілька хвилин напруженої тиші.

— Смачний борщ був? — раптом пролунав спокійний голос Злати з-за перегородки.

Котаро заціпенів, притиснувши потилицю до матраца.

— Міг би хоча б подякувати. Я спеціально для тебе його зварила, — додала вона, навіть не відриваючись від зошита.

Хлопець мовчав цілу хвилину, перетравлюючи цю інформацію. Весь його захисний панцир зухвалості дав тріщину.

— Дякую. Смачно, — нарешті видушив він, намагаючись повернути голосу звичну байдужість. — Але це нічого не означає.

Він розвернувся до стіни, відчуваючи дивне сум'яття.

                                                                           3.2

Новий навчальний тиждень приніс Златі справжнє потрясіння. Коли викладачі згадували про «практичні заняття», вона уявляла відпрацювання заклять на тренувальному майданчику за мурами Академії, як це було в Крайні. Проте реальність виявилася значно суворішою.

Навчання в Академії Лазурного Дракона було «безкоштовним» лише на перший погляд. Країна Тайо, хоч і поступалася розмірами її батьківщині, була перенаселена. Багато селищ були у Темному Лісі — місцем, де мешкали прокляті істоти та потвори. Академія виступала свого роду гарантом безпеки: учні під керівництвом наставників допомагали селянам боротися з містичними та магічними загрозами. Звісно, за чималу платню, яка й утримувала школу.

Злата здригнулася, згадавши криваві набіги звіролюдів на кордони її власної країни.

— Не бійся ти так, — заспокійливо промовила Інарі, помітивши, як зблідла подруга. — Новеньким ніколи не дають складних завдань. Максимум — вигнати дрібних духів із комори.