Розділ 2

2.1.

Наступного ранку Злата прокинулася раніше, ніж планувала. Голодний шлунок, що вимагав значно більше, ніж один пиріжок на добу, та мірне сопіння Котаро за ширмою не дали їй додивитися сни.

Дівчина вмилася і пішла на кухню. Кілька масивних плит, виліплених із темної глини, були вільні. У приміщенні панував постійний жар: замість дров тут використовували магічне паливо — невеликі червоні камені, що пульсували невичерпним теплом.

Не гаючи часу, Злата взяла борошно, свіжі яйця, мед та масло. За пів години сніданок був готовий: вісім золотавих, запашних млинців із сиром та медом спокусливо виблискували на тарілці. Заваривши трав’яний чай, вона обережно понесла здобич до кімнати. Котаро незмінно сопів, навіть не поворухнувшись.

Поставивши їжу на низький столик на своїй половині, Злата згадала, що забула серветки. Вона швидко метнулася до складу, а коли за хвилину повернулася — завмерла на порозі.

На тарілці залишилося лише чотири млинці. Рівно половина. Вони були охайно складені, наче так і мало бути. А в чашці бракувало рівно половини чаю.

«Ну, це вже нахабство через край!» — гнівно подумала Злата, слухаючи, як за ширмою продовжує натхненно сопіти цей рогатий актор.

Вона не стала кричати. Натомість дівчина різко викинула руку в бік половини Котаро, концентруючи волю на ефірі. Важкі підручники на його полиці здригнулися і лавиною посипалися прямо на «сплячого» хлопця.

— Якого біса?! — Котаро підстрибнув на футоні, відбиваючись від книжок, що прицільно падали йому на голову.

Він підхопився і, забувши про капюшон, люто влетів на половину Злати. Його бурштинові очі палали, а роги в ранковому світлі здавалися особливо гострими.

— Дівка, ти зовсім...?! — почав було він, але заткнувся на пів слові.

Злата спокійно сиділа на підлозі, повільно відкушуючи млинець. 

— Що сталося? Що там у тебе за гуркіт? — невинно запитала вона, проковтнувши шматочок. — І до речі, ти нічого не чув про особистий простір? Здається, ти зараз на моїй території.

Котаро на мить заціпенів, переводячи погляд з її незворушного обличчя на тарілку з чотирма млинцями.

Нічого не сказавши, він розвернувся і пішов збирати розкидані книжки.

— Це війна, мавка — тихо бубонів він 

Поснідавши, Злата піднялася на другий поверх. Тут, у світлих коридорах із дерев’яними колонами, проходили заняття. На стіні висів розклад: навчання в Академії Лазурного Дракона докорінно відрізнялося від того, до чого вона звикла. Обов’язковими були лише два предмети: «Зіллєваріння» та «Основи використання ефіру». Решту — від алхімії до стихійного панування чи трансформації — учні обирали самі. Принцип був простий: краще бути майстром в одному виді магії, ніж дилетантом у багатьох.

Злату найбільше вабили стихії та прикликання, але шлях до високого мистецтва лежав через обов’язкові дисципліни.

Дівчина увійшла до класу, зачекавши, поки більшість учнів займе свої місця. Вона шукала вільний куток, коли її погляд зустріла красуня зі сріблясто-білим волоссям. Кілька пасм навмисно спадали на її ідеальну шкіру, додаючи образу ніжності. Дівчина мило посміхнулася і вказала на вільне місце поруч.Злата невпевнено підсіла до неї.

— Я Інарі, а це — Сузако, — представилася білявка, кивнувши на хлопця поруч.

У Сузако була чорна пов’язка на очах, але здавалося, що він бачить усе навколо іншим, нелюдським чуттям. Контраст блідої шкіри, вугільного волосся та криваво-червоного одягу заворожував. На його оголеной руці темніли ієрогліфи — суворі, як вирок, вкарбований у м’язи.

— Злата, — коротко відповіла дівчина, намагаючись не розглядати татуювання Сузако занадто відверто.

Інарі миттєво зчитала її погляд:

— Так, він сліпий. І так, він зайнятий, — кинула вона з легкою усмішкою.

Сузако лише тяжко й втомлено зітхнув.

— Отже, ти та сама новенька з Крайни... і «черговий» сусід Котаро, — продовжила Інарі.

Слова «черговий сусід» трохи насторожили Злату, але вона лише стримано кивнула.

— Щось він зранку надто нервовий. Навіть капюшон натягнув глибше, ніж зазвичай.

— На нього випадково впали книжки з полиць, — спокійно зауважила Злата. — Усі книжки. Одночасно.

Інарі тихо засміялася, прикривши рот долонею. Тієї ж миті до класу увійшов Котаро. Він примружився, одразу знайшовши поглядом Злату, і попрямував прямо до неї. Опустившись на стілець поруч із дівчиною, він процідив:

— Вона сидить там, де зазвичай лежать мої ноги.

— Ой, та годі тобі. Я ж бачу, вона непогана дівчина, — відмахнулася Інарі.

Злата мовчки почала викладати на стіл підручники та зошит. Котаро, який прийшов із порожніми руками, грубо відсунув її книги, що на пару міліметрів перетнули умовну межу посередині столу.

— Прибери свою макулатуру. Це мій особистий простір.

Сузако, не повертаючи голови в їхній бік, іронічно зауважив:

— Це словосполучення ти сьогодні вивчив? Ніколи не чув від тебе таких складних слів, Котаро. Напевно, повітря з Крайни так добре впливає на твій словниковий запас.

Злата ледь стримала посмішку, відчуваючи, як Котаро поруч буквально закипає. Він примружив свої бурштинові очі, дивлячись на Сузако так, ніби збирався підпалити його пов'язку силою думки.

Хоча Злата уважно слухала викладача зіллєваріння і навіть з першої спроби ідеально змішала розчин, її думки постійно поверталися до сусіда. Чому Котаро, який усім своїм виглядом демонстрував зневагу до навчання, досі залишався в Академії? Його не вигнали, не відрахували за зухвалість. Можливо, його тримають тут як «пугало», щоб відсіювати слабких духом учнів?

Раптом Злата згадала головний принцип закладу.

— Гасло Академії: «Краще бути майстром в одному виді магії, ніж дилетантом у багатьох», — процитувала вона напівголосом. — Це означає, що кожен з учнів тут у чомусь насправді сильний?