Розділ 1

                                                             1.1

Корабель повільно наближався до берегів Тайо — країни, що розкинулася по той бік проклятого Темного Лісу. Шлях через море був єдиним безпечним способом дістатися сюди.

Злата заворожено розглядала пагоди та будинки, що потопали в цвітінні сакур. Архітектура цих земель разюче відрізнялася від того, що вона бачила на батьківщині. Дівчина ніколи не наважувалася навіть мріяти про таку подорож. Її дитинство в місті Хорт було не просто важким — воно було випробуванням на виживання. Батька вона не знала, а з матір’ю вони ледь животіли у злиднях.

Після смерті короля в країні запанував хаос. Почалося полювання на беззахисних: работорговці виловлювали таких, як Злата та її мати, знаючи, що бідняків ніхто не шукатиме. Зрештою, лихо не оминуло і їх. Обох схопили й кинули в тісну клітку на кораблі, готуючи до продажу в далеких землях. П'ятнадцятитирічна Злата, юна та вродлива, обіцяла викрадачам чималий прибуток.

Але доля змилувалася над ними... Хоча ні, то була не доля. Однієї ночі до работорговців прийшов ельф. Озброєний лише кинджалом, він розправився з ними так швидко, що ті не встигли навіть скрикнути. Можливо, він сам був у рабстві й вирішив помститися колишнім мучителям. Злата з матір’ю, заціпенівши від жаху, чекали смерті як небажані свідки. Проте ельф лише зняв із мертвого ватажка туго набитий золотом гаманець, кинув його жінкам і мовчки зник у темряві. Лише через три роки Злата випадково дізналася його ім’я — Велеслав.

Вранці, коли екіпаж виявив тіла, мати Злати холоднокровно збрехала: мовляв, работорговці перепилися, посварилися і повбивали один одного.

Знайденого золота вистачило на невелику хатину на околиці Хорта, ще і залишилось. Помітивши у доньки хист до магії — тонкий зв'язок з ефіром, — мати вирішила дати їй шанс на інше життя. Вона годинами благала архімага Дейхана прийняти дівчину до магічної школи. Маг опирався, стверджуючи, що чотирнадцять років — це надто пізно для початку навчання. Але Злата сама підійшла до нього і заприсяглася: вона вчитиметься вдень і вночі, аби наздогнати інших. Дейхан, хоч і скептично, але погодився.

Злата стримала слово. Вона навчалася з такою пристрастю та наполегливістю, що невдовзі не лише наздогнала, а й перегнала однолітків. Інші учні почали її тиха ненавидіти, адже вчителі постійно ставили «вискочку» за приклад. Сам архімаг почав давати їй особисті уроки. І коли Злата вичерпала всі знання, які могла дати ця школа, Дейхан домовився про її навчання в архімага країни Тайо.

І ось вона тут. Корабель м’яко торкнувся пірсу. Глибоко вдихнувши солоне морське повітря.

— Ну, що тут може піти не так? — тихо запитала себе Злата, ступаючи на дерев’яний настил пірсу.

— Ворушись швидше, дівчино! — пролунав позаду роздратований голос старої жінки. — У людей справи, а ти плентаєшся, як сонна черепаха!

— Вибачте, — ніяково відповіла Злата і прискорила крок, звільняючи шлях.

Місто й справді вражало барвами. Усе навколо здавалося живим і святковим. Одяг перехожих вигравав яскравими кольорами: від насиченого червоного та ніжно-рожевого до небесно-блакитного й сонячно-жовтого. Вдома все було інакше — там панували практичні сірі та чорні відтінки, і лише маги дозволяли собі додавати до гардероба дрібку червоного.

Майже біля кожної домівки розквітала сакура. Здавалося, це була давня традиція — садити дерево-оберіг біля порога.

Злата добре знала дорогу до магічної академії. Архімаг Дейхан, один із небагатьох чарівників її краю, свого часу теж навчався тут як найкращий учень. Саме він детально описав дівчині шлях до знань. Про всяк випадок вона ще раз перевірила в сумці наявність листа від наставника й рушила далі через ринок.

Місцевий ринок виявився справжнім дивом. Тут можна було знайти все, на що вистачило б золота: від загадкових артефактів «минулих епох», як запевняли торговці, до дивовижних створінь. У клітках чекали на нових господарів магічні пухнастики, що нагадували суміш маленьких рогатих демонят та крихітних драконів. Поруч виблискували товари для досвідчених заклинателів: амулети, витончені посохи, кришталеві кулі та рідкісні трави, від запаху яких паморочилося в голові.

Ставлення до магії тут було зовсім іншим — шанобливим і відкритим, що неабияк дивувало Злату після її суворого минулого.

 1.2

На відміну від магічної школи в її рідній Крайни, яка була винесена за межі міста й охоронялася десятками воїнів, ця Академія розкинулася в самому серці столиці. Проте Злата затамувала подих не від міського галасу, а від величної тиші, що панувала за стінами Академії Лазурного Дракона.

Центральна пагода стрімко злітала вгору, ніби намагаючись проткнути небо своїм золоченим шпилем. На самій вершині Злата помітила дивне, пульсуюче лазурове сяйво — подейкували, що саме там мешкає Архімаг країни. Темне дерево стін виглядало настільки древнім, що, здавалося, воно пам’ятає кроки перших майстрів, які ходили цими терасами тисячі років тому.

Дівчина обережно ступила на кам’яну доріжку. Кожен крок відлунював м’яким шелестом гравію. Сакура ліворуч здавалася рожевою хмарою, що опустилася на землю перепочити. Пелюстки повільно падали у воду, наче ніжні листи, які ніхто ніколи не прочитає. У дзеркальному ставку повільно плавали золоті коропи. Златі здалося, що риби спостерігають за нею, оцінюючи: чи гідна вона увійти? У воді тремтіли відображення паперових ліхтарів, створюючи ілюзію, що під ногами — цілий всесвіт, сповнений вогнів.

Вигнутий червоний місток був останньою межею. Ступити на нього означало залишити минуле життя позаду. З відчинених вікон долинав ледь невловимий аромат паленого сандалу та старого пергаменту.

Попри всю цю красу, Злата відчувала напруження. Вона знала: на неї чекає доля чужинки. Дейхан попереджав про це, бо сам колись пройшов крізь це пекло. Він з усмішкою згадував, як його оселили поруч із вольєрами магічних істот. Стіни були такими тонкими, що через постійне ревіння та скрегіт звірів було неможливо ані спати, ані вчитися. Його намагалися вижити, зламати, але він виборов повагу. Знання, які він отримав тут, вартували кожної безсонної ночі.