Історія життя очманілого музиканта

                                           Історія життя очманілого музиканта

             Жив був музика. Колись давно коли він ще був дитиною. Це було в 1953 році у Лондоні. Він та його родина батько, мати та маленька сестричка у мами на руках. Вони гуляли по місту це була чудова весна. Сонце сяяло, несподівано але було дуже тепло.  Багато хто ходив у сукнях або в легких штанах. Лондон був не такий як завжди. Місто не було сумнім та гарним. Він був яскравий та безтурботний.

             Родина йшла по дорозі хлопчик повернув голову в бік. Він почув і побачив як музикант грає на фортепіано. Музичний інструмент просто стояв на вулиці. Та кожен міг підійти та зіграти що небудь.

            Хлопчик завмер. Батько який тримав сина за руку відчув що той зупинився. Він повернувся та побачив як його син спостерігає за грою. Дружина також озирнулася. Вона зрозуміла що вони ще не скоро можуть піти дали та вона вирішила сісти на стілець який стояв неподалік з сестричкою на руках.

           Коли музикант який грав закінчив свою сонату хлопчик запам'ятав кожен звук, кожен акорд, кожну емоцію на обличчі музиканта. У той момент хлопчик не бачив ніколи такого інструмента. Ніколи не бачив нот. Не знав що таке акорди. Але це не завадило йому запамʼятати мелодію. Йому також було байдуже чи це твір Моцарта чи Бетховена. Головне що йому здавалося що ця мелодія була чутна навіть з іншої планети нашої сонячної системи. Кожен хто її почув зупинявся та слухав.

          Музика зробив невеликий поклон та пішов у ресторан який був на тій самій вулиці що й фортепіано. Він був у смокінгу з циліндром на голові. Це було дивно але дуже гарно. Так на думку хлопчика повинен виглядати кожній музикант.

           Він якомога швидше підбіг до інструмента та намагався сісти на стілець щоб спробувати пограти на піаніно. Але як він не намагався в його це не вийшло. Батько підійшов до свого сина та допоміг сісти. Потім він стояв біля нього щоб той не впав. Але знов таки син був дуже маленького зросту та на цей раз він не біг своїми маленькими долоньками дістати до клавіш. Батько сів поруч та посадив сина собі на коліна. Так той міг дістати до клавіш.

            Це був най неймовірній момент в його житті. Коли він вперше сів за музичній інструмент. Мелодія яку він почув грала та грала у нього в голові не зупиняючись . Він мислено почав перебирати звучання та думати як зробити той або інший звуку.

            Батько не зрозумів чому син просто сидить. Він вирішив зіграти най просту гаму який він памʼятав ще зі школи. У батька в школі був урок музики та їх вчили грати на музичних інструментах. Все що він запамʼятав з тих часів так це най просту гаму «До мажор». Він зіграв її, а потім арпеджіо та акорди.

           Хлопчик перестав думати почувши гаму яку зіграв батько. Та він її намагався відтворити але через маленькі руки він не міг зіграти ні гамму ,ні арпеджио ,ні акорди. Його це не засмутило. Він взяв в свої руки ,руки його тата та почав їми упровляти. Це виглядало дуже смішно всі прохожі хто ходив повз фортепіано сміялися або усміхалися.

          Цю гру почув музикант який сидів в ресторані. Той самій у циліндрі. Він вийшов та спостерігав за ним як той хлопчик за музикантом під час його виступу.

         Коли вони завершили грати батько та син. Ніхто їм не аплодував. Всі сміялися. Одна мати похлопала у долоні. Жінка в той час вже підійшла до інструменту та стояла поруч. Вона була горда своїм сином та чоловіком.

          Музикант здивовано подивився та у своїй голові зробив висновок «цей хлопчик майбутній музикант якого повинен побачити світ». Та він повернувся до ресторану. Хлопчик помітив що той дивився на його. Він був малий та не звернув на це уваги.

Але запамʼятав той момент.

          Проходили дні… Ці дні становилися тижнями. А потім і місяцем. Хлопчик зростав та кожну неділю свого життя ходив на ту вулицю у центрі Лондона щоб знов почути гру музики у циліндрі. Він запамʼятовував кожну мелодію. Кожний такт. А музикант після завершення кожен раз помічав як хлопець дивиться на нього та навпаки. Та кожен раз хлопець не сідав грати. Він не боявся грати при людях. Він боявся що музика у циліндрі скажіть йому щось. Що він погано грає. Що він нікчема та інше.

        Коли сину було дванадцять років його батько назбирав гроші щоб оплатити навчання в музичній школі. Це було найкраще день народження у житті хлопчика. Через тиждень він пішов на прослуховування. Він не знав ні нот ні гам нічого. Вчитель сказав хлопчику  зіграти гаму « Мі мінор». Але він не знав що це таке. Вона попросила показати де знаходиться нота «Ля». Але знов він не знав. Вчителька зрозуміла що йому тут робити нічого так як він не знає елементарного. У цю школу приходять діти з хоча б початковими знаннями, а в хлопчика не було нічого. Він попроси дозволу щоб зіграти мелодію. Вчителька махнула рукою та він почав. Він зіграв мелодію яку грав той музикант нещодавно. Він просто запамʼятав. Це була соната Моцарта. Хлопчик не знав цього. А звідки він це міг дізнатися? Поки грав він думав про те що він повинен здобути місце в цій школі. Його більш нічого не хвилювало.

          Коли він закінчив вчителька була у захваті. Як дитина яка не знає нот яка не знає жодної гами могла зіграти твір Моцарта? Він одразу поступив в най вишчий клас у школі. Батько коли це почув був у захваті. Вся родина була щаслива від цієї новини. 

         Хлопчик почав навчатися. Йому дали прізвисько «Другий Моцарт». Так як він міг також імпровізувати. Мав дуже гарну памʼять та неймовірний музичний слух. Його відправляли на різні конкурси він був гордістю школи.

        Але не дивлячись на его успіхи діти не любили його. Він постійно приходив до дому з синяками або з порізами. Батько не одноразово ходив до школи щоб поговорити з директором. Але після цього до нього погано почали ставитися вчителі. Почали ображати його за те що він розповідає якісь нісенітниці. Він став ізгоєм.