Повернення додому

Після року у чужих краях Оксана повернулася додому. Вона втомилася від поневірянь і мріяла про спокійне життя у рідному селі. Весною вона посадила картоплю, а невдовзі дізналася, що вагітна. Ця новина стала для неї несподіванкою, але й подарувала надію. Оксана вирішила залишитися вдома, адже тепер вона відповідала не тільки за себе, а й за дитину, яка росла під її серцем.

Минув час, і в село повернувся її чоловік. Він був дуже хворий – біль у грудях не давав йому ні спати, ні працювати, а сили з кожним днем покидали. Оксана доглядала його, як могла, але хвороба не відступала.

Коли осінь забарвила село в золотаві кольори, Оксана народила хлопчика. Її маленька донька  була безмежно щаслива – вона нарешті отримала братика, про якого так мріяла. Дівчинка весь час бавила його, носила на руках, гралася з ним на печі, ніжно колихала, коли він плакав.

Але радість тривала недовго. Несподівано хлопчик захворів. Оксана зробила все, щоб врятувати його – возила в лікарню, просила допомоги у знахарів, молилася, але доля була немилосердною. Дитя не вижило.

Жінка не встигла оговтатися від втрати сина, як прийшло ще одне горе. Через два тижні помер її чоловік. Його хвороба виявилася сильнішою за всі ліки та молитви. Оксана залишилася вдовою з маленькою донечкою на руках.

Здавалося, що біль неможливо пережити, але біда не приходить одна. Незабаром помер і її брат – той, хто був їй за батька, хто виростив і оберігав її все життя. Оксана відчувала, ніби земля йде з-під ніг. Вона плакала ночами, пригадуючи своїх рідних, але мусила жити заради донечки.

Так минали роки. Жінка працювала не покладаючи рук, аби прогодувати доньку. Її серце було зранене, але любов до донечки не дозволяла опустити руки.

Та спокій тривав недовго. У село прийшла війна. Німці захопили його, і життя перетворилося на жах.

Далі буде…