10:00, четвер, Одеса.
Ми заїхали в Одесу, Арія спала в Сергія на плечі. Всі вже прокинулись, бо ми заїхали на територію готелю.
-Йдемо на сніданок.
-Всім добрий ранок.
-І тобі, Аріє.
-В нас до концерту ще багато часу, гоу купатись.-Міша.
-Ну давайте.
Гримерка. Четвер. 18:00.
Ми всі вже були готові виходити на сцену.Я бачив, як Вона сумнівалась чи йти їй після вчорашнього, але Міша її запевнив що поговорить зі мною.
-Дім, можна тебе на хвилину?
-Ну…
-Ти можеш перестати її доставати, їй і так не просто.-Попросив друг.
-Я постараюсь.
Не знаю чому я такий злий на неї, це ж взагалі не її проблема була, я злий на себе, але не можу цього визнати.
Зал вирував, всім дуже подобалось.Раптом на своїй руці я відчуваю павука, злякавшись я кидаю мікрофон і біжу в гримерку.
-Я тебе задушу цю відьму!
Сидячи у гримерці після танців я чекала на кульмінацію цього вечора. Залітаючи Діма кричить.
-Ти взагалі ненормальна????Ти розумієш, що ти марнуєш все. Звідки ти взялась на мою голову…
-Я??? А це від мене тікали всі менеджери, як тільки я на них глянула?) 3-2
«Під звуки музики, ми стаємо ближчими, ніби ноти, що гармонійно переплітаються в єдину мелодію.»
Готель. Пʼятниця. 11:00.
-Всім добрий ранок!
-Добрий)
-А де Діма?
-Та він спить ще.
Я пішла збиратись.
Я зайшла в автобус і сіла біля Міши.
-Ти прекрасно виглядаєш)
-Дякую)
Сцена. Пʼятниця. 19:00.
Я стояла біля сцени і чекала свого виходу.
Всі кричали мені, я вийшла. Куча оплесків і свисту. Коли світло приглушилось, а перші акорди зазвучали в залі, час ніби зупинився. Музика, плавно перетікаючи з однієї мелодії в іншу, створювала враження, що вона говорить мовою кохання та пристрасті.Світло прожекторів м’яко освітлювало сцену, а навколо витали тонкі аромати квітів, додаючи в атмосферу нотки магії. Публіка, затамувавши подих, уважно слухала кожен звук, відчуваючи кожну емоцію, яку передавала музика.
-Ну ви молодці, круто розірвали зал.-Похвалив Михайло.
-Дякую.
-В мене тут така ідея є, в Арії є червона сукня, а якщо на пісні кисті ви гарно станцюєте разом, типу з підтримкою?
-Ні, точно ні, Міш це занадто, чесно. Я згодився бути добрішим з нею, але це точно ні. Вона не заслуговує цього.
•Автор
Високий, з міцною статурою, він рухався з грацією хижака, кожен його крок випромінював впевненість і загрозу. Очі, холодні й безжальні, мов дві крижинки, проникали в саму душу, змушуючи здригнутися кожного, хто осмілювався зустріти його погляд.Коли він говорив, його голос був низьким і глибоким, наче гуркіт далекого грому. Кожне слово, яке він вимовляв, мало вагу і змушувало слухачів затримувати подих, побоюючись почути наступне.
-Міша, ну що ти ще хочеш, я пере нею все сказав.-Криком звертався він до найкращого друга.
-Ні, Дім, так не буде.
-Ти ж розумієш, що зараз ставиш в пріоритет не мене, а її? Може нехай вона буде співати?
-Заспокойся, серйозно, чи ти хочеш сварки?
-Ні.
-Просто послухай, це викличе у людей резонанс. Ти бачив, як усі захоплюються Вами? Навіть, якщо ти просто глянеш на неї. В інтернеті вже бурлить відео з вашими поглядами.
-Реально?
-Даааа!
-Ну можливо це буде не погана ідея.
-Супер, залишилось вмовити Арію.
-Залиш це мені.
-Що?-З великим подивом глянув Міша.
-Да, я вмію переконати, тому я поговорю з нею.
-Не нароби дурниць.-Він обійняв мене і вийшов.
Соліст легенько постукав у двері. Вона дала дозвіл на мій вхід.
Очі хлопця були прикуті до неї, як до рідкісного і прекрасного дива, яке він боявся втратити з поля зору. У його погляді було щось невимовно ніжне і трепетне, наче він споглядав чарівний сон, що міг розтанути від найменшого подиху.
-Арі, ми можемо поговорити?-Звернувся він до неї з трепетом.
-Мені здається 10 хвилин тому ти мені все сказав)
-Мені Міша все пояснив і я не проти танцю з тобою.
-А якщо я проти?
-Я зроблю все, щоб ти згодилась-Підійшовши до неї, заглянув в її темні очі.
-Я подумаю.
Одеса. Субота. 18:00.
Кожен жест, кожне доторкання говорили більше, ніж тисячі слів. Їхні посмішки сяяли, а очі випромінювали щастя. У цей момент весь світ зупинився, і лише мелодія їхніх сердець продовжувала звучати в такт танцю, розповідаючи найкрасивішу історію і ніхто не знав чи буде вона з щасливим кінцем.
Одеса — місто, де кожна вулиця переповнена не лише каменями і будівлями, але й легендами і романтикою. Це місто, де час здається зупинився, а прогулянка по ньому стає подорожжю у минуле. Від кожного каменю віє коханням і пригодами, де кожен вечір заповнений запальними танцями та шепітними розмовами. І сьогодні був останній день в цій перлині біля моря. Вночі ми вирушаємо в Черкаси.Вона як зазвичай збиралась перед концертом.
Коли заграла пісня «Кисті» мʼяке світло прожекторів розставлених по периметру, створювало чарівну атмосферу, відображаючись у їхніх очах. Вони рухалися в такт музиці, що лунала звідкись здалеку, але заповнювала весь простір навколо.Дівчина була мов лебідь, її кожен рух був витонченим і граціозним. Її сукня, легка і повітряна, оберталася разом з нею, створюючи відчуття, що вона парить над підлогою. Її руки м’яко ковзали по плечах і спині хлопця, їхні пальці перепліталися, наче створені бути разом.
Вони оберталися у ритмі вальсу, їхні тіла ідеально синхронізувалися, ніби читали думки одне одного.У їхньому танці було щось магічне, ніби вони опинилися у світі, де існують лише вони і музика, яка їх об’єднує.
Коли музика повільно затихала, вони зупинилися, їхні обличчя близько одне до одного, подихи змішані. Вони стояли так, ще кілька митей, насолоджуючись останніми акордами їхнього чарівного танцю. В їхніх очах світилося щось більше за просте захоплення – справжня магія моменту. Публіка була шокована, після концерту я отримала великий букет червоних троянд, але це були не мої улюблені квіти, а Соні.
#4680 в Любовні романи
#1093 в Короткий любовний роман
#695 в Молодіжна проза
#194 в Підліткова проза
Відредаговано: 27.09.2024