Перша зустріч: Мить, що змінила все.

Чи зможе він приборкати її полум'я, або ж вона повністю його знищить?

•АРІЯ

Львів. Субота, 18:00.

Я стояла на вулиці відчуваючи прохолоду, яку приніс із собою вітер. Мені подобалося спостерігати, як він танцює у повітрі, запрошуючи листя до танцю. Дим вийшов із моїх легень та прослідував за вітром, залишаючи смак м’яти після себе. Сьогодні був особливо виснажливий день, але пісня “Кисті”, що грала в моїх навушниках забирала всю втому, переносячи мене в інший вимір, де була лише я та мелодії. Я люблю цю пісню, вона дає мені оманливе відчуття відстороненості від цього неідеального світу. На якусь мить я забула про все, стояла на подвір’ї заплющивши очі та тримаючи в руках сигарету, яка продовжувала тліти від подиху вітру. Тільки з цієї ейфорії музики мене витягнув наполегливий дзвінок, повертаючи мене в реальність та нагадуючи що цей вечір ще не скінчився.

— Арія, за двадцять хвилин виступ, а ти принесла замале взуття. Як я по твоєму маю витримати в ньому цілий вечір, не підкажеш — голос соліста був нервовий, воно й не дивно. Я звикла що артисти дуже переймаються перед виходом на сцену, а тому не звертала уваги на його грубість. Тим паче що я взяла декілька пар, різних розмірів на такі випадки.

— Проблема, яку можна вирішити - не проблема. Який розмір тобі треба? — мій голос був доволі спокійний та стриманий. Робота із людьми загартовує. Секундна пауза по той бік слухавки дозволила зробити мені останній ковток диму, який я втягнула на повні груди та повільно видихнула.

— Сорок п’ятий. — це все що він сказав, перш ніж я почула гудки. Скинув слухавку, треба ж. Гадаю мені варто поквапитися, доки він не спіймав нервовий зрив від паніки.
 

Викинувши у смітник недопалок, на якому залишився червоний слід від моєї помади, я пішла в середину.

Чим ближче я підходила до гримерки,тим більше моє серце відстукувало шалені біти від хвилювання. Важко іноді стримувати спокій та тримати субординацію, коли соліст з яким ти працюєш є фаворитом у твоєму плейлисті. Проте, щойно я відкрила двері, то змусила відступити паніку.

— Тримай свою туфельку, попелюшко. — я простягнула йому взуття посміхаючись на всі тридцять два. Та здається, що його не дуже вразив мій жарт. Він дав мені знати про це закотивши очі під лоба, напевно намагається розгледіти там свою потилицю із середини. Спроба розрядити трішки напружену ситуацію провалилася, тому я вирішила покинути гримерку, доки моє обличчя не встигло почервоніти наче помідор.

Цього разу мені було важко приховувати хвилювання, коли почався концерт. Проте, все проходило доволі непогано. Дякувати богу проблеми зі звуком вдалося уладнати до виступу, інакше б це могло зіпсувати мою репутацію. Та мої хвилювання були марними. Натовп співав в унісон разом з Дімою. Я стояла за кулісами та відчувала кожні вібрації музики, які буквально проходив по моєму тілі наче струм. Ледве стрималася, щоб не почати підспівувати, коли заграла моя улюблена пісня. Час летів із шаленою швидкістю, навіть втома відривалася на цьому концерті разом з усіма фанатами, які прийшли послухати пісні. Не очікувала що їх буде настільки багато, охорона тримає огорожу, яка здавалося може рухнути в будь-який момент. Та все добре має свій початок, і свій кінець, а тому й виступ теж завершився залишивши післясмак ейфорії.

— Ось ти де! — я відчула руку на своєму плечі, й обернувшись побачила Мішу, який шкірився на всю. Його карі очі зараз відблискували від світла, яке падало зі сцени на його обличчя. Було приємно побачитися із ним знову, коли він зателефонував із пропозицією замінити менеджера Діми. Попередній звільнився не витримавши шаленого навантаження, а для мене це була чудова можливість проявити себе. Додам це до свого резюме.  

— Я думала ми вже не побачимося. — моя усмішка виглядала трішки втомлено, зараз я мрію лише приїхати додому та завалитися у ліжко.

— Навіть не мрій, у нас попереду тур, тому бачитися будемо ледь не щодня. — Міша сказав так швидко, що я навіть не відразу збагнула його слова. Наскільки я пам’ятаю ми обговорювали з ним лише організацію концерту у Львові, проте зараз говорить так, наче я погодилася на довшу співпрацю.

— Не пам’ятаю щоб погоджувалася на це. — його погляд був рішучий, а тому бажання сперечатися кудись пішло перекурити.

— Дмитру потрібен менеджер, ти наша остання надія. Ти впоралася із всіма його забаганками. Де ми так швидко знайдемо менеджера, тим паче із його характером, га? — він поглянув на мене такими благальними очима, що мені важко було відмовити йому. Чомусь було відчуття, наче “Ні” його не влаштує. — Заради мене, Арія. Бо якщо не знайдемо когось, то мені доведеться займатися ним, а я придушу його ще до початку концерту. Ти ж не хочеш залишити фанатів без їхнього улюбленого співака? — ну і як відмовити цьому хитрюзі? Знає на що тиснути, бісовий поганець. Я награно закотила очі та схрестила руки на грудях, проте мій вираз обличчя кричав “Якщо ти стулиш пельку, то я згодна”.

— Гаразд, тільки припини тріщати. — я ледь встигла договорити, як Міша обійняв мене так міцно що я ледь не виплюнула свої легені.
 

Львів. Субота. 22:00.

Ми направляємось на вечірку в честь першого концерту. Атмосфера зашкалює. Я на світлому дивані я бачу не менш світлу дівчину, яка закохує поглядом усіх. Щира та добра, одразу видно. Вдягнула у рожеву сукню.

- Це новий менеджер Дмитра. - Міша так млосно вимовив цю фразу, що я ледь стрималася щоб не закотити очі. Він напевно зараз вистрибне зі штанів від такого шаленого щастя, що не доведеться йому слухати всі забаганки Діми.

- А інший де? Не витримав? - знала б Меланія наскільки вона має рацію, адже попередній менеджер Діми тікав від нього так швидко, що залишив нас нюхати пилюку, яку він підійняв. Власне, Мілі чудово знає його, а тому здивована що той протримався так довго з Ніковим.