5

5

Робота над книгою кипіла. Минуло ще два місяці, коли була поставлена остатня крапка. Залишилося надрукувати. І з цими папірцями Катерина пішла на роботу.

В кімнаті було пусто. Тільки на маленькому столику лежала записка.

Катерино, люба моя. Це я пишу тобі- твоя Пані Галина. Годину тому мені стало погано і мене відвезли до лікаря. Здається, трохи покращило, але не до кінця. Якщо зі мною щось станеться- не сумуй і не плач. Я не люблю таких сліз. Ми гарно провели час разом. Можливо, ми і не стали найкращими подружками, але біля тебе мені було приємно. Я пам’ятаю всі ті моменти, коли ми теревенькали проя різні речі. Це були приємні розмови. Я готова було утопати в них, аби вони не закінчувалися.

Ти дуже допомогла мені. Мені потрібна була людина, котра просто вислухає мене. Спитає: « Як у вас сьогодні настрій?» чи «Що вам сьогодні снилося?». Це банальні слова, але найкращі.

Але я щось заговорилася. Катерино, у мене єдва прохання для тебе, якщо зі мною щось станеться.

1. Будь ласка, не залишай цієї праці. Тут крвм мене є багато старих людей, котрі також потребують, навіть найменшої уваги. Це важливо.
2. Навідай моєго сина. Я думаю ти розумієш навіщо. І скажи йому, що я його дуже любила.

Ну, все. Не буду тебе затримувати. Мене зараз буде перевіряти лікар. До зустрічі!

P.S. Нижче я прикріпила свій малюнок. Я тобі ніколи не казала, що вмію малювати, як і ти розповідала багато про своє уміння писати книги. Збережи його.

Катя захвилювалася. Вона почала обшукувати кожен куточок кімнати. Нічого. В сусідній теж.  Після кількахвилинної бігатні вона зустріла дуже сумну Оксану.

• Оксано,-запитала Катя.-А де Пані Галина?
• Пані Галина?...-здавалося, що Оксана стримує себе.- А їїї… не має…
• А де вона?-не здавалася Катя.
• Ну… не має її.-продовжила Оксана.
• Ну, так де вона?- роздратовано запитала дівчина.
• Учора…Коли тебе не було… У Пані Галини стався серцевий напад…
• І вона…
• Угу…-погодилася Оксана.

Невже… Невже могло так статися? Катерина зайшла до кімнати і провела рукою по ліжку, де остатній раз відпочивала ця жіночка. Дівчина залишила свою ризу паперу і пішла геть.

Біля кабінета директора Катя зупинилася.

• У вас є адреса сина Пані Галини?

І ось вона стоїть біля квартири 57 і натискає на дзвінок.

Двері вдкрив чоловік з бородою та домашньому халаті. Біля нього стрибала якась блондинка примовляючий «любий» та «коханий».

• Чого?- грубо запитав чолов’яга.
• Це ви син Пані Галини Віталівни?- таким ж тоно відповіла Катя.
• Ну, я і що?
• А ніщо!

І тут Катя зарядила йому такого ляпаса, що чоловік не мало так пошатнувся.

• Ти що-хвора?!-розлючено закричав він.
• Можеш радіти.-відповіла Катерина.- Твоя мама загинула вчора- від серцевого нападу. Ти, мабуть, цього і хотів не приїзджаючи до неї?!
• Що?-чоловік був ошелешений.- Як це померла? Справді?

Лице скам’яніло і руки опустилися. Але Катерина не хотіла залишатися не одну секунду з цією жахливою людиною. І вона пішла.

• Чекай!- побіг він за нею. Добігши, він спитав:
• Які були її останні слова?
• Вона дуже чекає на найменше повідомлення від сина. До побачення!