1

1

Одного дня, в будинку для людей похилого віку, в кабінеті директора сиділи, сам директор і молода дівчина зі світлим волоссям та зеленими очима. Вони розмовляли про щось. Дівчина уважно слухала та ловила кожне слово працьодавці, ніби це було повітря, яким вона дихала.

• Я як правильно розумію,-почав Пан Директор.- Ви Катерина Дривченко?
• Древченко.- відповіла коротко Катя.
• Так-так, Древченко!- хвилюючись відповів співбесідник.- Ніколи не вімів правильно читати чиїсь прізвища. Я Леонід Степанович.
• Дуже приємно.
• Отже, ви хочете тут почати працювати?-запитав Пан Леонід.
• Так, дуже хочу!- відповіла Катерина.
• Але це тяжка праця!-почав директор.- Ви буде доглядати за пацієнткою… Зараз подивлюся в документах…(І він почав перебирати різні папірці в своїй папці) Ага! Знайшов! Ваш підопічний- це Галина Віталівна. Підімо я вас познайомлю з нею.

Вони пішли довгим коридором. «101, 102, 103, 104, 105, 106…»- дивилася на номери кімнат Катерина. Незадовго директор повернув направо і зайшов у кімнату 113.

У кімнаті було дуже темно. Світло майже прбивалося з-під завішеного вікна. Під стінкою стояло ліжко, на котрому лежало невідоме створіння, замотане в простирадло.

• Пані Галино!-сказав Леонід Степанович.- Час вставати!

І він нарешті відслонив віконце. Все довкола одразу наповнилося теплими сонясними зайчиками. « Створіння» почало перевертатися в інший бік. В простирадлі сиділа малесенька, сива бабуся. Її сині очі були,наче небо. Ще вона була одягнута в сукню з квіточками.

• Пані галино,- сказав директор.- Це ваша нова доглядачка-Катерина.
• Дуже приємно.-тихенько відповіла бабуся.

В цю ж хвилину до кімнати забігла жіночка в сиьому халаті. Її волосся крутилося, як пружина, а на губах була яснюча червона помада.

• Добрий день!- почала жіночка.- А це…
• Пані Катерина.-відповів Пан Леонід.- Буде доглядати за Пані Галиною.
• Оксана.-протянула жіночка руку.
• Катя.
• Ну, і познайомилися.- сказав директор.-Катерино, залишаю вас самих з Оксаною.

І він пішов.

• Ну, добре.-почала Оксана.- Тобі треба буде сидіти з Пані Галиною, розмовляти з нею, читати книжки. В 14:30-обід. Треба її посадити на візок та відвезти до їдальні. Там її нагодувати. По можливості допомагати інним пацієнтом. Як поїсть- знову її відвезеш сюди. І не залишай саму більше ніж 15 хвилин! Все зрозуміла?
• Так- відповіла Катя.
• Ну, починай.

І Оксана пішла.