Розділ 3: Експонат

Ранок третього дня прийшов без звуків. У майстерні панувало стерильне світло, яке більше не відбивалося в очах Майї. Вона стояла в кутку, застигла й невагома, наче порожній кокон.

***

Вона більше не відчувала ваги власного тіла. Її нутрощі, колись наповнені складною системою органів, тепер були щільно набиті сухим полином та зерном. Коли вона намагалася ворухнути думкою, всередині неї лише сухо шелестіла трава.

Перед дзеркалом стояла Вона. 

Істота в білому халаті Майї ідеально володіла її обличчям. Вона прискіпливо вивчала свій макіяж, поправляючи пасмо волосся, яке тепер здавалося занадто блискучим, занадто правильним. Нова Майя не кліпала — вона лише зрідка зволожувала очі коротким, механічним рухом повік, наче перевіряючи справність затвора камери.

Вона підійшла до Майї-ляльки. Тонкі, живі пальці Майї (які тепер належали Істоті) обережно розправили складки ганчір’я на плечах реставраторки. 

— Ти була права, — прошепотіла Нова Майя її ж власним голосом. — Обличчя — це в’язниця. Тобі так набагато спокійніше.

Вона взяла мотанку-Майю на руки. Лялька була незвично важкою, її «тіло» випромінювало слабке, перелякане тепло. Істота поклала її в коробку, дбайливо встелену червоним оксамитом.

***

Коли у двері майстерні постукав клієнт, Нова Майя відчинила їх із бездоганною посмішкою. 

— Ваше замовлення готове, — сказала вона. 

Голос був чистим, але в ньому не було жодної інтонаційної похибки — ідеальний цифровий запис.

Клієнт, літній колекціонер, здивовано подивився на жінку. 

— Ви виглядаєте... інакше, Майє. Відпочили? 

— Можна і так сказати, — відповіла вона, простягаючи коробку. — Я повністю переглянула свою концепцію реставрації.

Чоловік відкрив коробку і ахнув. Лялька всередині була вражаючою. На місці її обличчя був ідеально вишитий хрест із синіх ниток. Але було щось у цій ляльці таке, що змушувало пальці тремтіти. 

— Вона наче... дихає, — пробурмотів він. 

— Це якісна набивка, — холодно відрізала Нова Майя. — Традиційне зерно. Воно має властивість «грати» від вологості повітря.

***

Клієнт пішов, притискаючи коробку до грудей. Він не помітив, як маленька ганчір’яна рука ляльки судомно стиснула оксамитову підкладку.

Нова Майя зачинила двері на ключ. Вона підійшла до робочого столу, де залишилися фарби та скальпель. Вона взяла пензель і повільно провела ним по власній щоці. Фарба не залишила сліду — її шкіра була ідеально непроникною.

Вона підійшла до вікна. Тепер вона була частиною цього світу. Вона могла ходити, говорити, купувати продукти, посміхатися сусідам. Вона була ідеальним дизайном людини. А десь у багажнику автомобіля, що підстрибував на вибоїнах дороги, Майя-лялька вперше за всю свою нову історію відчула, як нитки хреста на її обличчі натягуються. Вона хотіла крикнути, але замість крику з її солом’яних грудей висипалося одне єдине зернятко пшениці.

Майя нарешті стала тим, ким хотіла — бездоганним витвором мистецтва. Але мистецтво, як відомо, повинно мовчати і не мати очей.

***

Ремісник завжди залишає частину себе у роботі. Але іноді робота виявляється занадто жадібною. Тепер у майстерні нова господарка, і вона вже готує полотно для своєї наступної «реставрації».