Розділ 3: Вічна варта

Світанок не приніс порятунку. Світло, що пробивалося крізь сосни, здавалося Олені зазубреними лезами, які впивалися прямо в оголені зіниці. Вона більше не була людиною — вона була виставковим експонатом у галереї болю.

***

Олена сиділа в кріслі-качалці, застигла, як мумія. Нитка з людського волосся, що з'єднувала її повіки з бровами, натягнулася настільки сильно, що шкіра почала тріскатись. Кожна спроба мозку дати команду «моргнути» відгукувалася електричним розрядом у черепі.

У якийсь момент дике, первісне бажання вижити взяло гору. Олена відчула, що параліч трохи відпустив кінцівки. Вона повільно, міліметр за міліметром, піднесла руку до обличчя. Її пальці торкнулися холодних вузликів на повіках. 

«Я вирву їх», 

— подумала вона. 

— «Краще осліпнути, ніж бачити її».

Вона вхопилася за кінець чорної нитки і різко смикнула. Кімнату прорізав крик, але це був не її голос. Це був крик самого будинку. Кров бризнула на дзеркало, але нитка не піддалася — вона була вросла в саму кістку. Нічниця, що стояла поруч, лише схилила голову, спостерігаючи за цією марною спробою. Вона простягнула свою голку і одним швидким рухом пришила пальці Олени до її власної щоки.

***

Нічниця нахилилася до самого вуха Олени. 

— Ти думаєш, ти перша? 

— прошелестіла істота. Олена перевела погляд на ляльок, що стояли обличчям до стіни. І раптом вона побачила те, чого не помічала раніше. Ляльки не були пластиковими чи порцеляновими. Це були висушені, зменшені фігурки дівчат у залишках форменого одягу нянь. Їхні роти були зашиті, а очі... очі були замінені на ґудзики, пришиті прямо крізь повіки.

Марко підійшов до Олени і поклав свою маленьку холодну руку на її коліно. Його погляд був порожнім. 

— Вона не приходить з лісу, Олено. Вона приходить з нас. Моя мама не спить, тато не спить... ми всі — її голки. Коли хтось у цьому домі заплющує очі, Нічниця стає реальнішою за нас.

Олена зрозуміла: будинок Гнатюків був гігантським гніздом. Нічниця була колективним кошмаром, який матеріалізувався через депривацію сну. Вони годували її своїм безсонням, а вона натомість давала їм можливість не відчувати страху смерті — бо вони вже були мертві всередині.

***

Силуети в кімнаті почали розмиватися. Олені здалося, що вона нарешті помирає. Але Нічниця не дала їй піти. Істота поклала свої довгі долоні на обличчя Олени, закриваючи її розплющені очі.

Це було не моргання. 

Це була вічна ніч. 

В ту мить, коли світло зникло, Олена відчула, як її свідомість висмоктує крізь проколи в повіках. Вона стала частиною чорної нитки.

***

За тиждень до будинку під'їхало нове авто. Молода дівчина, сповнена ентузіазму, вийшла на ганок. Її зустріла господиня з ідеальною зачіскою та ледь помітними червоними цятками біля брів. 

— Проходьте, Оксано. Марко дуже чекав на нову няню. Попередниця... раптово звільнилася.

У дитячій кімнаті на полиці з'явилася нова лялька. Вона була вдягнена в таку саму сорочку, як у Олени. Її очі були широко розплющені, а на повіках майстерно вишитий чорною ниткою візерунок — символ вічної варти.

Марко сидів у кутку і розвертав нову ляльку обличчям до стіни. 

— Не кліпай, — прошепотів він новій няні, яка ще не знала, що в цьому домі сонце більше ніколи не зійде для неї.

Тепер сім історій завершено. Сім печатей зламано. Дім Гнатюків занурився в тишу, де чути лише скрип голки по шкірі. Засинайте... якщо зможете. Але пам'ятайте: Нічниця завжди шиє швидше, ніж ви моргаєте.