Глава: Струмок, що шепотів

Після весняної мелодії лісу Аделіна відчувала, що магія лісу стала ще глибшою. Вона вирішила перевірити невеликий струмок, що тек неподалік хатинки. Він завжди був спокійним, прозорим і, здавалося, нічого не приховував. Але сьогодні вода дзюрчала інакше — тихий шепіт долинав до її вух, ніби струмок хотів щось сказати.

Вона присіла на коліно біля кромки води і подивилася уважно. Блискучі хвилі рухалися за власним ритмом, утворюючи візерунки, що нагадували літери. Аделіна нахилилася ближче.

— Що ти хочеш мені показати? — тихо запитала вона.

Вода відповіла лише шепотом: «Слідкуй за течією».

Аделіна обережно ступила в струмок. Вода була холодна, але не крижана. Вона відчула, як магія струмука тягнеться крізь її ноги, піднімається по руках і сплітається з її власною енергією.

— Ти жива… — прошепотіла вона.

І тоді вода піднялася над поверхнею, утворюючи силует. Прозора фігура, що нагадувала жінку, виглядала як рухливі хвилі. Її очі були глибокими, мов озеро, а волосся текло разом із водою.

— Я — Діва Струмка, — промовила істота. — Ліс і вода співають разом, але часом потоки забувають свої мелодії. Хтось приніс до твоїх земель темряву, і вона вже торкнулася води.

Аделіна підняла посох.

— Що сталося? Що це за темрява?

— Темрява оселилася в джерелах, — відповіла Діва Струмка. — Якщо її не вигнати, вода висохне, а разом із нею згасне магія лісу.

Аделіна зрозуміла, що це справа серйозна. Вона витягла з рюкзака маленьку пляшечку зі срібною водою, яку колись дала їй одна фея.

— Може, це допоможе… — сказала вона, і обережно вилила рідину у струмок.

Вода блиснула, і Діва Струмка здійнялася високо. Вона заплескала руками, і струмок загудів мелодією. Але цього було замало — темрява все ще тяглася з глибин.

— Мені потрібна твоя сила, Аделіно, — промовила Діва. — Об’єднай її з моєю. Тільки так ми зможемо вигнати її.

Аделіна закрила очі. Вона відчула магію води, дерева, повітря, навіть дрібні камінчики на дні струмка. Вона сплела їх із власною енергією, створюючи потужний закручений потік світла і музики.

Темрява заворушилася. Вона кинулася назустріч потоку, намагаючись поглинути його. Але Аделіна й Діва Струмка спіли разом із лісом і водою. Мелодія стала сильнішою, світло сяяло яскраво, а темрява закрутилася, наче пилюка, і зникла в повітрі.

Струмок заспокоївся. Вода стала чистою, прозорою, дзюрчала тихо і весело. Ліс відчув це — дерева здригнулися, вітер пройшов серед гілок, і все ожило.

Діва Струмка підійшла до Аделіни.

— Ти врятувала нас, — сказала вона. — І тепер магія лісу ще сильніша.

Аделіна посміхнулася.

— Це ще один доказ, що магія живе в усьому навколо — в кожній травині, в кожній краплі води, в кожному подиху вітру.

Діва Струмка кивнула і повільно злилася з потоком струмка, залишивши лише легкий шепіт мелодії, який Аделіна ще довго чула в своїй хатинці.

Коли вона повернулася, книга на столі сама відкрилася. На сторінці було написано:

"ВОДА ПАМ’ЯТАЄ ВСЕ. І ВОНА СПІВАЄ ЛИШЕ ТИМ, ХТО СЛУХАЄ."

А під цим:

"ЗБЕРІГАЙ МЕЛОДІЮ — І ВІДНІМАТИ ЇЇ НЕ ЗМОЖЕ НІХТО."

Аделіна довго сиділа біля вогню, слухаючи струмок, що протік через ліс. Вона знала — поки вона слухає і співає разом із ним, ліс ніколи не занепаде, а магія залишатиметься живою.