Глава: Лісова Пісня

Весна повільно прокрадалася до лісу. Сніг танув, струмки знову набирали силу, а дерева вкривалися першими зеленими паростками. Аделіна відчула, як магія лісу змінюється: вона ставала жвавою, майже музичною. Ліс ніби співав, і її серце відчуло цю мелодію.

Того ранку вона вийшла на галявину, де зазвичай збирала трави. Але сьогодні щось було іншим. Ліс співав не просто вітром, а власним голосом — тихим, протяжним, з нотами смутку та радості водночас.

Аделіна прислухалася.

— Це ти? — запитала вона, бо іноді ліс говорив з нею через шелест листя чи скрип коріння.

Ні відповіді. Але мелодія ставала гучнішою, ніби хтось кличе.

Вона рушила слідом за звуком. Стежка, що раніше була знайома, тепер вела глибше в ліс, до місць, де вона ще не бувала.

Раптом перед нею з’явилася істота.

Висока, прозора, майже як туман, з довгими руками, що переливалися світлом. Її очі світилися м’яким зеленим світлом, а волосся здавалося зробленим із листя і квітів.

— Лісова пісня… — прошепотіла Аделіна.

— Ти чуєш нас, — відповіла істота, і голос її був самою музикою. — Ми співаємо, щоб підтримати світло. Щоб зберегти баланс. Але ти одна з небагатьох, хто може нас зрозуміти.

Аделіна відчула, як серце її розширюється. Ліс не просто співав — він просив допомоги.

— Що трапилося? — запитала вона.

— Ті, хто не слухає, — відповіла істота, — приносять темряву. Вона підкрадається непомітно, і якщо ми її не зупинимо, багато старих дерев загинуть.

Аделіна схилилася до землі. Вона відчула магію коренів, струмок під ногами, і навіть вітрила хмар. Ліс просив її втрутитися.

— Що мені робити? — запитала вона.

— Слухай пісню і співай разом із нами. Тільки так ти зможеш знайти темряву і витягти її з лісу.

Аделіна закрила очі і вслухалася. Мелодія текла крізь неї, наповнювала кожну клітину. Вона відчула, як її голос зливається з лісом. Струмки заспівали, листя почало коливатися у ритмі, а тіні дерев рухалися як танцюристи.

І тоді вона побачила її — темну масу, що пробиралася крізь коріння. Це була темрява, яку ліс попереджав її знайти.

Аделіна простягнула руки. Пісня ставала сильнішою. Світло з її пальців зливалося з мелодією. Темрява здійнялася, боролася, але ліс підтримував її.

— Тримай її, — прошепотіла Лісова Істота. — Не дай їй захопити серце лісу.

Аделіна відчула, як темрява намагається проникнути всередину, але її власна магія, об’єднана з мелодією лісу, створила невидиму стіну. Вона скандувала слова древнього закляття, а струни енергії розходилися у всіх напрямках, відганяючи темряву.

Повітря стало яскравішим. Пісня лісу вирувала, наче буря радості. І нарешті темрява зникла.

Аделіна відкрила очі. На галявині все було спокійно. Ліс дихав, відновлювався. Листя зеленіло, струмки блищали на сонці, а в повітрі відчувався легкий аромат квітів.

Лісова істота стояла перед нею, світячись м’яким світлом.

— Ти врятувала нас, — сказала вона. — Тепер пісня лісу буде звучати яскравіше. І ти завжди зможеш чути її, коли знадобиться.

Аделіна посміхнулася. Вона відчула, що належить цьому місцю. І що її пригоди — це не лише боротьба з темрявою, а й вміння слухати світ навколо, відчувати його серце і співати разом із ним.

Коли вона повернулася до хатинки, книга лежала на столі, відкрившись сама. На сторінці було написано:

"СПІВАЙ З ЛІСОМ. ЛІС СПІВАЄ З ТОБОЮ."

А під цим:

"КОЖНА ПІСНЯ — ЦЕ ЗАХИСТ."

Аделіна закрила книгу і довго сиділа біля вогню. Тепер вона знала: магія не лише в закляттях і зіллях. Вона в пісні, в мелодії лісу, в кожному подиху вітру. І кожного разу, коли ліс просив допомоги, вона відповідала йому своєю піснею.