Глава: Стара книга магії

Після перемоги над демоном життя Аделіни стало тихішим, але сама вона знала — справжня відьма ніколи не живе в спокої довго. Магія завжди рухається, завжди змінюється, і рано чи пізно приносить щось нове.

Одного похмурого ранку Аделіна прокинулася від дивного відчуття. Наче хтось покликав її. Не голосом — ні. Це було глибше. Наче сам ліс шепотів їй щось крізь коріння дерев і холодну землю.

Вона одягнула темний плащ і вийшла з хати.

Повітря було сире, і туман стелився між деревами. Але сьогодні він був інший — густіший, темніший. Він ніби рухався сам по собі.

— Ти мене кличеш… — тихо сказала Аделіна.

І пішла вглиб лісу.

Чим далі вона йшла, тим тихіше ставало навколо. Навіть птахи мовчали. Лише її кроки порушували тишу.

Раптом вона побачила старий дуб. Величезний, перекручений часом. Вона проходила повз нього сотні разів, але сьогодні він виглядав інакше.

У його корінні була темна щілина.

Аделіна зупинилася.

— Раніше тебе тут не було…

Вона опустилася навколішки й відсунула мох. Під ним була дерев’яна кришка, стара і почорніла від часу.

Від неї тягнуло магією.

Старою магією.

Небезпечною магією.

Аделіна повільно підняла кришку.

Під нею була схованка. А в схованці лежала книга.

Книга була велика і важка. Її обкладинка була зроблена зі старої шкіри, потрісканої і темної. На ній був знак — коло, а в колі дивні символи.

Як тільки Аделіна торкнулася книги, її рука здригнулася.

Вона відчула силу.

Силу настільки давню, що навіть вона не могла її одразу зрозуміти.

— Хто ж тебе тут сховав… — прошепотіла вона.

Книга була теплою, ніби живою.

Аделіна взяла її і обережно понесла додому.

У хаті вона поклала книгу на стіл.

Свічки раптом самі загорілися.

Це був поганий знак.

Або дуже сильний.

Вона сіла і довго дивилася на книгу.

— Ну що ж… — сказала вона. — Подивимось, що ти таке.

Вона відкрила першу сторінку.

І одразу ж вітер ударив у вікна.

Свічки затремтіли.

А літери на сторінці почали рухатися.

Це була не звичайна книга.

Слова змінювалися.

Символи перепліталися.

Наче книга сама вирішувала, що показати.

Аделіна провела пальцем по сторінці — і раптом побачила образи.

Ліс.

Вогонь.

Тіні.

І відьму.

Стару відьму, якої вона ніколи не бачила.

Але відчувала.

Це була та, хто писала книгу.

Раптом сторінка перевернулася сама.

Потім ще одна.

І ще.

Книга наче жила своїм життям.

І зупинилася на одній сторінці.

На ній був намальований знак.

Той самий знак, що був на обкладинці.

І слова:

"Сила не дається. Сила береться."

Аделіна відчула холод.

— Темна магія…

Але вона не закрила книгу.

Як тільки вона доторкнулася до знака, підлога здригнулася.

Свічки спалахнули синім світлом.

І раптом позаду неї хтось прошепотів:

— Ти відкрила…

Аделіна різко обернулася.

Нікого.

Але вона знала — вона не сама.

Тінь у кутку ворухнулася.

Повільно.

Мов жива.

Аделіна встала.

— Хто ти?

Тінь витягнулася і стала схожою на постать.

Не демон.

Не дух.

Щось інше.

Щось старіше.

— Я сторож… — прошепотів голос. — Книги…

Аделіна стиснула руки.

— Чого ти хочеш?

— Перевірити… тебе…

Тінь раптом кинулася вперед.

Свічки погасли.

Аделіна швидко намалювала знак у повітрі.

Спалахнуло світло.

Тінь відступила.

Але не зникла.

— Слабка… — прошепотіла вона.

— Досить сильна, — відповіла Аделіна.

Вона поклала руку на книгу.

І раптом відчула силу.

Величезну.

Небезпечну.

Але слухняну.

Вона підняла руку — і світло вирвалося з її долоні.

Тінь закричала.

І зникла.

Настала тиша.

Свічки знову загорілися.

Аделіна важко дихала.

Книга лежала перед нею.

Спокійна.

Наче нічого не сталося.

Вона повільно закрила її.

— Тепер я розумію… — сказала вона.

Це була не просто книга.

Це була книга сили.

І випробувань.

І тепер вона належала їй.

Тієї ночі Аделіна довго не спала.

Книга лежала поруч.

І іноді…

Здавалося…

Що вона тихо шепоче.