Наслідки: отримайте та розпишіться

Навіть коли він вийшов на вулицю та дізнався, що той приємний дідусь-різьб'яр помер, адже, як виявилося, усім, що тримало цю привітну людину на плаву, була його радість до життя та повсякденних речей. Лише це допомагало Сільвану не померти від тяжкої хвороби. Але Гір забрав у нього це, тож старечий організм не витримав. Найстрашніше те, що механік навіть не відчув жодної провини, лише порадів, що тепер він має величезну владу над людьми та їх життями. Амбіції, які раніше мотивували тяжко працювати над своїми машинами та сподіватися, що їх колись належно оцінять, нині змушували механіка радіти з безпорадності інших та милуватися собою годинами перед плазменним дзеркалом.

Ще до цього апарату експериментатор прагнув, щоб його машини служили людству, щоб його пам'ятали як видатну людину та любили, та усі його попередні мрії були враз забуті. Лиш іноді вони пробивалися через безліч перепон у його мозок та нагадували про своє існування. Та з кожним таким випадком Валентайн відкидав їх усе далі та далі, небажаючи більше пам'ятати те, що лишилося від нього колишнього.

Одного чудового сонячного дня, коли він знову насолоджувався своїм зовнішнім виглядом, до нього почали досить-таки вимогливо стукати у двері. Лиш на мить він здивувався, адже, за його власними спостереженнями, люди, з яких екстрактували щастя, були безвольні і неактивні. Ця персона видавалася дуже навіть емоційною. Неохоче відкривши двері, Гір на своє здивування побачив, що то був хлопець — один із перших, на кому він випробував свою машину, той самий, який, несказавши ні слова, пішов від дівчини геть.

Рейн підняв на Валентайна очі, що горіли вогнем, після всього, що він пережив по приходу додому, де згодом знайшов батьків і сестричку, повністю розбитих та подавлених. Він втратив своє справжнє кохання та любного дідуся. Хоч він і відчував, що просто так щасливим він навряд чи стане, але у ньому розгорялася жага помсти. Знайти винуватця було неважко, оскільки Гір самостійно приваблював увагу всіх оточуючих і був єдиною щасливою людиною у містечку. Але повернімося до теперішнього: хлопець гучно захлопнув двері, аби механік не міг утекти, та почав наступати на нього. Попри це, він намагався говорити більш-менш спокійно, коли висловлював своє прохання повернути жителям їхні екстракти щастя та знищити машину, натомість майстер отримав би визнання містян. Валентайнові така ідея анітрохи не сподобалася, бо це означало б втрату усієї харизми, що він набув завдяки іншим. Колишня версія нього охоче б погодилась, але теперішня вже відчула переваги повного контролю над суспільством та віддавати його назад зовсім не збиралася.

Рейн, котрий і так ледь стримував лють, просто вибухнув, і, запримітивши на столі посмішковий магніт, з усієї сили вгатив по ньому гайковим ключем, знайденим на підлозі. Механік не встиг зреагувати, тож коли кинувся під руки юнакові, його апарат був розтрощений вщент. Від нього відкріпилася гайка та самотньо покотилася майстернею. Залізні уламки вороже, небезпечно і гостро зблискували під холодним та байдужим світлом лампи, і доки Гір дивився на своє потрощене творіння, у його грудях закипала ненависть до цього хлопчини. Він кинувся на Рейна, але той відкинув його від себе. Інженер відлетів у куток та виявився заблокованим у кутку столом та громіздким соніфікатором сновидінь. Хлопець же добряче замахнувся та вгатив по плазматичній дзеркальній поверхні. На диво, вона розійшлася мереживною павутинкою. Вдарив удруге — павутиння поширилося по всьому пристрої та отримало виїмку посередині. Утретє — навсібіч розлетілися друзки. Юнак устиг прикритися руками та зумів не травмуватися, так само як і Валентайн, котрого прикривали власні пристрої. З зяючою чорнотою рамою почали виділятися якісь різнокольорові сфери, дуже схожі на мильні бульбашки. Вони м'яко пливли майстернею, обминаючи будь-яку перешкоду, та вилетіли у відкрите вікно. У будівлі залишалася лише дві: одна смарагдово-зелена, що підлетіла прямо до грудей Рейна та посіла своє місце. Нарешті, після декількох місяців, юнак зміг вдихнути на повні груди та відчути себе живим, по-справжньому живим, а не тілесною оболонкою. Тим часом темно-фіолетова, що належала Сільванові, розгублено покружляла, зупинилася та почала блякнути, світлішати, аж доки не зникла зовсім.

Валентайн Гір, що нарешті звільнився зі свого закутка, озвіріло кинувся на Рейна, що вже збирався йти, бо свою справу він вже зробив і тепер бажав побачити дорогих йому людей у нормальному стані. Але не встиг він добігти до парубка, як зачепився за дріт, при падінні перекинув каністру з водою, що слугувала за паливо для його машини. Аж раптом щось гучно засвистіло, загуркало — то його автоматична пересувна майстерня почала виходити з ладу, та й транспорт на водному паливі уже мав пробиту турбіну. Тож за декілька митей гуркіт посилювався, аж раптом пролунав оглушливий вибух, що змусив пригнутися і жителів на іншому кінці містечка. Піднялася величезна хмара диму, і вогонь піднявся вище неба, але скоро ущух під пронизливе завивання холодного пізньо-осіннього вітру. Незважаючи на те, що Рейн устиг вийти з майстерні ще до того, як піднявся шум, Валентайн Гір загинув від власних винаходів й амбіцій, що звели його з розуму, зробили безжальним та божевільним. Люди цього далекого-предалекого містечка назавжди запам'ятатимуть цю катастрофу як урок про байдужість до інших, одержимість собою та наслідки цієї поведінки.