На ринковій площі

Наступного ж дня він вирішив протестувати машину в дії, тож вийшов на головну площу, де якраз сьогодні торгували усім, що тільки можна уявити.

Підійшовши до ятки приємної пухленької продавчині, яка завжди була весела та продавала найсмачнішу випічку, Гір благенько вищирився на пів рота та приготувався, стискаючи посмішковий магніт. Коли тітонька посміхнулася, він націлив на неї свій апарат, і вже за мить Амарі, так звали булочницю, уся поникла, і в її очах зник той щирий блиск щастя. Вона тепер скидалася на зовнішню оболонку тієї, ким вона була ще хвилину тому. Натомість її радість тепер була компресована у досить-таки важкенький помаранчево-жовтий камінчик, що приємно лягав у руку через свої округлі краї. Опинившись вдома, Валентайн вирішив спробувати найголовніше. Для цього він попередньо створив щось схоже на дзеркало, але з нібито рідинною поверхнею. Він з усієї сили розмахнувся та вкинув туди кристал, який з радістю поглинула напівгуста матерія. Тепер камінчик плавав там, можливо, на завжди, але Гіра це не хвилювало. Він подивився у дзеркало, і хоч візуально нічого не змінилося, зате відчуття — так, зараз він міг заприсягтися, що став набагато приємнішою особою. Йому настільки сподобалося те, що він відчув, що, звісно ж, вирішив продовжити сьогодні ж, але з більшою кількістю людей.

На ринку він запримітив дуже милу на вигляд пару — білокурого хлопця та дівчину з розкішним каштановим волоссям. Вони щось зацікавлено обговорювали, в їхніх очах світилася любов, і вони щиро усміхалися, насолоджуючись моментом, аж раптом їх очі смеркли, а хлопець розвернувся та, пригнувши спину, кудись почвалав, залишивши панянку сидіти самотньою на лаві. Вона навіть не гукнула супутника і лише уся поникла, зате у винахідника з'явилися два камінці ніжно-рожевого кольору. Він повторював таку численну кількість разів: і на маленькому хлопчикові, який одразу розридався, і на групці учнів, і на дівчині-красуні, і на двох туристах, що абсолютно випадково потрапили у це богом забуте місце, і на компанії огрядних чоловіків у сюртуках. Аж раптом машина зупинилася та не видала навіть найменшого камінчика. Валентайн розгнівано стукнув кулаком по апаратові, трохи струснув його і направив на поважних панів ще раз — знову жодного результату. Але на дівчинці у картатому платтячку машина запрацювала звично, видавши ніжно-блакитний камінець кольору її сукні.

Присівши біля фонтана, Гір задумався над тим, що сталося, аж раптом зрозумів, що посмішковий магніт працює лише коли людина радіє щиро — це б пояснювало, чому на дітлахах машина працювала завжди справно, але на дорослих зазнавала невдачі, оскільки вони часто можуть прикидатися, що є щасливими. По дорозі додому зустрів привітного старика-столяра. Цій людині було уже 85 років, але він і досі різьбив найгарніші фігурки з дерева. Направивши магніт на нього, винахідник змусив дідуся поникнути, ніби посіріти, натомість отримавши гарний кристал глибоко-фіолетового кольору з вкрапленням синього. Коли Валентайн Гір опинився вдома, він почав жменями кидати різнокольорові екстракти щастя у дзеркало, потрохи роблячи легшим свій шоколадний плащ. Коли останнього не стало, винахідник глянув на своє відображення та отримав величезну впевненість, що почав виглядати набагато привабливіше, хоча він і раніше був гарним, з оцим його каштановим волоссям та чорними очима. Хай там як, але вже прокинувшись вранці наступного дня, він вирішив балотуватися на посаду мера містечка, попри те, що раніше про це навіть не задумувався. Ціль стати харизматичним та змусити громадян підкорятися його волі стала настільки важливою, що механік уже не погребував нічим перед здійсненням цієї примхи.