Лекція № 19. Посилення колонізаційної політики Російської імперії стосовно Гетьманщини

1. Подальший наступ московського царизму на автономію України

Особливості правління гетьмана Івана Скоропадського (1708-1722)

Політика гетьмана Івана Мазепи викликала гнів царської адміністрації. Відбулися арешти  його прихильників. Відтепер гетьмани України втрачали функції військових диктаторів, поступово перетворюючись у військових адміністраторів. Столиця Гетьманщини була перенесена з Батурина до Глухова. Гетьман Іван Ілліч Скоропадський взагалі був позбавлений права приймати самостійні рішення. Він прагнув врятувати рештки української автономії, тому діяв обережно, проявляв вміння лавірувати між представниками влади. Старшина мала лише формальну владу, хоча й зберегла і навіть примножила свої багатства. І сам  гетьман І. Скоропадський був великим власником – в його містечках мешкало 120 тисяч підданих, він мав величезні земельні масиви.

Решетилівські статті  І. Скоропадського 1709 року і дії царя Петра І

Гетьман І. Скоропадський звернувся до царя Петра І  із проханням підписати новий договір, який би підтверджував давні права Гетьманщини. Гетьман надіслав царю «Решетилівські статті». Петро І щоразу присилав все нові укази, які обмежували владу гетьмана і права Гетьманщини. Наприклад, імператор призначив резидента А. Ізмайлова (царського стольника) для контролю  за діяльністю гетьмана.  Також було визначено кошторис для Гетьманщини з суворим наглядом за витратами і прибутками, та збиранням податків. Українське військо повинно було бути готовим до будь якого військового походу. Занадто воєнізований устрій Гетьманщини гальмував розвиток державних и соціальних структур Московського царства. Цар Петро І намагався консолідувати соціальні відносини, створивши чітку станову ієрархію, тому пішов по шляху жорстокої централізації  влади, не допускаючи автономій, які б розхитували державний корабель. Таким чином цар Петро І в подальшому продовжував обмежувати автономію Гетьманщини,  позбавивши її військової влади, залишивши тільки адміністративну. Гетьманщину тепер стали іменувати «Малоросією».

Після смерті Івана Скоропадського у 1722 році Петро І заборонив вибори нового гетьмана.                                                                                                                           

2. Малоросійська колегія і наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724)

Утворення Малоросійської колегії

 У квітні 1722 року для контролю за діяльністю гетьманської адміністрації, для боротьби зі зловживаннями в українському суспільстві, імператор Петро І створив Малоросійську колегію. Вона складалася з 6 армійських офіцерів, прокурора і бригадир-президента. Цим президентом став Степан Вельямінов. Подібні  заходи  також були зроблені для контролю за донськими і уральськими козаками.

Малоросійська колегія розглядала скарги на несправедливий суд, зловживання можновладців та чиновників, контролювала фінанси,  при потребі, заохочувала населення до будівельних справ, походів тощо. Фактично вона підміняла діяльність гетьманської адміністрації і дуже звузила автономію Гетьманщини. Царський указ про Малоросійську колегію тяжко вразив Скоропадського. Гетьман захворів. Перед смертю, у липні 1722 року, він передав гетьманські клейноди полковнику Павлу Полуботку. Старшина порушила клопотання про обрання нового легітимного гетьмана.  Але Петро І  відкладав цю справу, пояснюючи,  що підшукує  «особливо вірну й надійну людину».

Діяльність Павла Полуботка

Наказний гетьман Павло Полуботок не міг  чекати остаточного вирішення справи і взявся за деякі реформи.  Полуботок розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків для своїх потреб. Він зайнявся реформою судових установ, бажаючи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу.  Але, одночасно, й сам Полуботок був типовим кріпосником – управлінцем. Він домагався від Малоросійської колегії нещадно карати селян і козаків, котрі проявляють непослух, закріпачив жителів Чернігівського полку, збільшував податки, траплялось, що й карав ослушників і донощиків на смерть.   На нього посипалися скарги. Цар викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург.

Коломацькі чолобитні (статті) 1723 року і смерть П. Полуботка

П. Полуботок та активна козацька старшина розробили і подали на розгляд імператорові  в 1723 році Коломацькі чолобитні (від слів «бити чолом», тобто просити). В них була жалоба на бідність, зубожіння козаків та селян, на незаконні побори, на втручання царських чиновників у  судові справи, а також прохання про повернення Україні старих прав, та дозволити обрати гетьмана за давніми традиціями. 10 листопада 1723 року імператор Петро І розглянув Коломацькі чолобитні, а також скаргу від президента Малоросійської колегії С. Вельямінова на зловживання  владою самого П. Полуботка і козацької старшини. Розгніваний імператор наказав заарештувати П. Полуботка  і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі,  посадити їх у Петропавловську фортецю. Почалося слідство. У тюрмі Полуботок  тяжко захворів і помер 18 грудня 1724 року, не дочекавшись закінчення слідства. Інших арештованих представників козацької старшини через декілька місяців звільнили.