Лекція №12. Козацька Україна на початку «Руїни»

1.Сутність «Руїни» та її причини

Чому розпочалася «Руїна»?

27 липня 1657 року помер славетний український гетьман Богдан Хмельницький.  Хоч так і не було заведено в молодій козацькій державі, Хмельницький, всупереч її устрою, вирішив передати символ влади – гетьманську булаву своєму старшому синові, хороброму воїну Тимошу.

Але Тимош Хмельницький загинув у Молдові. Тоді Богдан став схиляти старшинську Раду до обрання гетьманом його другого сина – Юрія. Він дістав згоду на це й московського царя, під протекцією якого знаходилася у ті часи Гетьманщина-Україна.

Лише один місяць після смерті батька, тримав булаву його син.  Шістнадцятирічний Юрій, «слабкий духом і тілом», відмовився від гетьманства й відправився на навчання до Києво-Могилянського колегіуму.

Тоді, у жовтні 1657 року, у Корсуні на Раду зібралася заможна козацька старшина. Запорожців не запросили. Гетьманом став генеральний писар і Іван Виговський.

Але Виговський не користувався такою популярністю і повагою, як Богдан Хмельницький. Більш того, політична лінія, яку вів Богдан, його не задовольняла. Він різко почав змінювати те, що встиг набудувати Хмельницький.  Інші його наступники теж час від часу змінювали політику. Інколи боротьба за владу, за право тримати булаву, настільки захоплювала людей у свій вихор, що вони мало думали про країну і про її мешканців. Тому і почалася «Руїна»- тридцятирічний період історії України кінця ХVІІ століття (1657-1687рр.), який характеризується розпадом української державності і загальним занепадом, громадянською війною.

Причини «Руїни»

Отже причинами «Руїни» стали:

•        відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

•        глибокий розкол серед української політичної еліти, суперечки з питань внутрішньої та зовнішньої політики;

•        перетворення українських території на об'єкт загарбницьких планів Московського царства, Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства, які намагалися скористатися з важкого становища Гетьманщини, час від часу здійснюючи вторгнення на її територію.

2. Політика гетьмана Івана Виговського (роки правління 1657-1659)

Хто такий Іван  Остапович Виговський?

Шляхтич за походженням (можливо з українсько-польського роду) Іван Остапович Виговський навчався в Києво-Могилянському колегіумі, служив при польському королівському дворі. Знав іноземні мови. Під час гетьманства Богдана Хмельницького - був генеральним писарем, брав участь у багатьох посольствах і переговорах. Іван Виговський в основному продовжував державну програму гетьмана Б. Хмельницького, намагаючись утримати всі українські землі під гетьманським управлінням.                                                                                                 

Внутрішня політика гетьмана

Політика гетьмана Івана Виговського була направлена на підтримку заможної козацької старшини. Прихильним до нього людям гетьман щедро роздавав землі, привілеї, різноманітні дарунки. Навколо нього утворилася так звана група автономістів (генеральний суддя С. Зарудний, генеральний писар І. Груша), яку очолив дипломат Юрій Немирич.

Але з-за того, що Запорізька Січ ігнорувала обрання Виговського гетьманом, відносини були з козаками були дуже напруженими.  Незадоволене низове козацтво і селянство не раз піднімали повстання.

У 1657-1658 роках відбувалося повстання дейнеків. 

 Хто такі дейнеки?

Назва «дейнеки»  («дейнеги») по турецьки означає «ціпок», «стек», «кийок». Так себе називали повстанці – селяни, озброєні подібними ціпками. До селян приєдналися прості козаки – голота. Повстанці виступали проти соціального гніту, нерівності, надмірних здирств. Вимагали рівноправ’я, повернення в козацький стан, дозволу вільно займатися промислами, вільно ходити на Запоріжжя, права обирати гетьмана на «чорній Раді» (тобто, на Раді «черні», щоб була присутня не лише старшина, а й прості козаки). Дейнеків очолили С. Довгаль, І. Іскра. (За даними Інтернету)

  Повстання селян і козаків 1658 року Я.  Барабаша і М. Пушкаря 

Народні повстанці  приєдналися до незадоволених козаків. Селянсько- козацьке військо очолив кошовий отаман Січі Яків Барабаш, якого низові козаки проголосили «запорізьким гетьманом». До опозиції також входив відомий ветеран Національно - визвольної війни, полтавський полковник Мартин Пушкар. І  Пушкар, і Барабаш  були незадоволені явно пропольською політикою Виговського На їх думку це могло привести до нового захоплення українських земель Річчю Посполитою. За переказами, дізнавшись про повстання селян і козаків, гетьман Виговський вигукнув: «Мечем вгамую свавільників!». Перші сутички закінчилися перемогою більш досвідченого полтавського полковника Мартина Пушкаря.  Проте, у вирішальному бою під Полтавою 1 червня 1658 року, загони Виговського, разом із союзними силами кримського хана, розгромили військо Пушкаря. Сам полковник загинув у бою. Це був перший випадок, коли українці бились з українцями в таких масштабах, початок розбрату.  Якова Барабаша схопили і стратили за наказом Виговського. Під Полтавою були розгромлені і загони дейнеків.  Загалом на полі битви загинуло близько 50 тисяч українців. Виговський провів жорстокі репресії, розправившись навіть з родинами бунтівників. Жорстоке придушення опозиції за допомогою татар ще більш відштовхнуло народні маси  і низове козацтво від Виговського.