Лекція №3. Церковне життя в ХVІ столітті. Берестейська унія

1. Реформація і Контрреформація на українських землях

Особливості Реформації і її здобутки

Реформація – боротьба за зміни в церковному житті, яка розпочалася в Європі у XVI столітті, мала місце й на території Речі Посполитої. 

Люди намагалися підтримати реформаційні ідеї задля оновлення православної церкви, яка в ті часи досить занепала. Віруючі виступали за наближення церкви до народу, покращення богослужінь, за  чесність священнослужителів, переклад Біблії та богослужбових книг живою народною мовою, заснування шкіл.  Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє.

Серед реформаційних учень найбільшого поширення в Речі Посполитій  набули кальвінізм і соцініанство.

Прихильники кальвінізму (Потоцькі, Радзивілли) виступали проти королівського абсолютизму. На свої кошти вони будували школи. Литовський канцлер князь Микола Радзивілл – Чорний, дуже заможна людина, допоміг князю Василю - Костянтину Острозькому заснувати Острозьку Академію, друкарню, сприяв перекладу Біблії польською мовою (Радзивіллівська Біблія).

На Волині розповсюдилося таке релігійне вчення, як социніанство (назване так від імені богослова Фауста Социна). Социніани визнавали з святої трійці  лише Бога-отця, а Ісуса вважали простою людиною, що колись спілкувалася з Богом. Прихильники социніанства (Заславські, Чаплич-Шпановські, Гойські) заперечували ікони, церковні атрибути, критикували війни, були проти смертної кари. Вони підтримували ідеї віротерпимості, науки і освіти. В містах Острог, Берестечко, Кремінець, Зборов, Київ були засновані навчальні заклади социніан.

Орден Єзуїтів в Речі Посполитій

Контрреформація в Європі призвела не лише до боротьби з протестантами і єретиками, але й до пропаганди католицької віри, як найкращої, шляхом освіти. В цьому дуже допомагав Орден Єзуїтів.

В Речі Посполитій було відкрито п’ятнадцять єзуїтських колегій у Львові, Варшаві, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Перемишлі, Вінниці тощо. Засновано Замойську Академію в Києві – вищий навчальний заклад. Це були зразкові начальні заклади, з дуже гарними вчителями. Вони виховували учнів у католицькому дусі. Єзуїти, звичайно, сприяли освіті, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури.  Ці навчальні заклади закінчували П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Мазепа.

Але платою за навчання нерідко було зречення «батьківської» віри, а інколи й національності. Тим більше, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

2. Українська православна церква і діяльність братств

Становище української православної церкви

У середині ХV століття після захоплення турками Константинополя – центру православ’я, становище православної церкви значно погіршилося.

 У другій половині ХVІ століття став самостійним Московський патріархат. Але він не мав влади на українсько-білоруських землях, які були під верховенством константинопольського патріарха. В цей період на українських і білоруських землях Речі Посполитої почався розклад православ’я: ополячення, покатоличення, безлад. Організаційна дисципліна падала: корупція, розбазарювання земель, окремі священики стали вести великосвітський образ життя (полювання, банкети, турніри, торгівля)... Римо-католицька віра вважалася більш престижною, суворою. У католиків на той час були кращі заклади освіти, католику легше було здобути королівської ласки. Це призводило до поступового переходу української шляхти у римо-католицтво та ослаблювало матеріальне та політичне становище православної церкви.

Виникнення братств

На захист православної віри стали українські братства - релігійні і культурно-освітні організації. В них входили представники міщан, духовенства, української шляхти та козаків.

У 1586 році було засновано перша така організація - Львівське Успенське братство. Статут братства затвердив антіохійський православний патріарх. Він надав братству право ставропігії – тобто право підкорятися не єпископам, а безпосередньо патріарху Сходу. Це давало братству певну самостійність. За прикладом львів’ян багато українських городян об’єднувалися в братства.

 На початку XVIІ століття діяло близько тридцяти братств з власними статутами у Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі. Їх часто очолювали достатньо заможні люди: Костянтин Острозький (заснував Острозьку школу), Йов Борецький (ректор Київської школи, митрополит, заснував Богоявленське братство в Києві), Герасим Смотрицький (письменник, ректор Острозької Академії), Петро Могила (митрополит), Памва Беринда (вчений, письменник), Костянтин Корнякт (купець, меценат), окремі представники шляхти.