Лекція № 18. Земельна реформа Петра Столипіна. Суспільно – політичне життя в Наддніпрянській Україні у 1907-1914 роках.

1. Столипінська аграрна реформа та її наслідки

Суть реформи

Голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Аркадійович Столипін бажав реформувати країну, в першу чергу вирішивши досить болюче аграрне питання. Після довгих роздумів він запропонував земельну реформу. Він бажав зламати віковий уклад села – селянську общину (громаду) і здійснити перерозподіл земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба. Таким чином можна було запобігти голоду і революції в майбутньому.

Основні положення реформи

У листопаді 1906 року  було видано Указ Петра Столипіна, який був затверджений імператором і став Законом 14 червня 1910 року. В Указі містились основні положення реформи:

1) скасування селянської общини (громади);

2) кожен селянин міг вийти з общини і закріпити у  окрему приватну власність свій  наділ землі – «відруб» (обов’язок общини – надати цю землю);

3) на своїй окремій ділянці селянин міг створити будівлі, заснувавши хутір;

4) через Селянський земельний банк будь які бажаючі могли придбати додаткову землю (банк скуповував окремі землі поміщиків), чи взяти кредит;

5) заохочувалося  переселення бідних селян на малозаселені цілинні землі Приуралля, Поволжя, Південного Сибіру, Далекого Сходу, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Наслідки реформи

В цілому, реформа пройшла не дуже вдало. Селяни (особливо на корінних російських землях) не наважаючись ламати звичний уклад життя, побоюючись розорення,  опирались реформі. Лише відносного невеликий відсоток селян в Росії наважилися на переміни у власному житті. Крім того, поміщики і реакційна буржуазія всіляко опирались реформі.

Але у Наддніпрянській Україні реформа здійснювалась більш успішно. Це було пов’язано з традиційним менталітетом українців, які були більше індивідуалістами, ніж колективістами. Для українських селян сільська громада (община) не відігравала такої значної ролі, як для російських селян.

Тому українські селяни у більшості своїй реформу підтримали.

З 1906 по 1915 рік в Україні з общини вийшло 468 тисяч селянських дворів. Швидко утворювалися хутори. За 10 років селяни купили у поміщиків 7 млн. десятин землі.

Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Але політика переселення селян не вдалася.  Протягом 1906—1912 років переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась розореними. Не всі змогли вистояти в суворих умовах на новій території і розпочати господарство.

Незважаючи на окремі успіхи в Україні, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.

Але чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.

З 1910 -  до 1913 року посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 році було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою.

Реформа  мала лише частковий успіх. Але вона була кроком вперед у розвитку капіталізму в Росії й на українських землях зокрема.

Додаток. Окремі дані по підсумкам Столипінської реформи

Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів). Ці показники були значно вищі у порівнянні з європейською Росією, де з общини вийшло 24% господарств, а на хутори — 10,3%. У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам  596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась. (З Інтернету)