Лекція № 17. Українські землі в роки революції 1905-1907 років в Росії

1. Передумови революції в Російській імперії

Причини революції

У 1905-1907 роках величезна Росія стала ареною буржуазно-демократичної революції, яка була наслідком усього попереднього розвитку країни. Революційні події розгорнулася також в національних регіонах імперії, зокрема, у Наддніпрянській Україні.

Причинами революції були:

• погіршення життя робітників, які страждали від великого робочого дня, мізерних зарплат, штрафів тощо;
• бідність і малоземелля селянства, збереження поміщицького землеволодіння;
• невдоволення народу політикою імператора Миколи ІІ (невизначеність в управлінні країною, поразка у Російсько-Японській війні 1904-1905 років);
• відсутність політичних прав і свобод, демократичних законів, Конституції;
• буржуазія прагнула до влади, у той час як більшість важелів влади була в руках віджилого феодального класу (поміщиків, нащадків дворянських родів);
• невирішеність національного питання (Росія – «тюрма народів»).

В цій революційній боротьбі жителі України висували як економічно-соціальні, так і національні вимоги, пов’язані  зі станом української освіти і прагненням автономії України в складі демократичної Росії.

Задача і рушійні сили

Задачею революції стало оновлення, модернізація Російської імперії, її соціально-економічного та політичного ладу, забезпечення прав народів Росії.

Учасниками революції стали народні маси (робітники і селяни), частина демократичної інтелігенції , буржуазія та військові.

Виступи народних мас підігрівалися агітацією більшовицької партії (РСДРП-Б), а також інших соціал-демократичних та буржуазних партій, чиї ідеї були дуже популярними і актуальними.

Привід до революції

Поштовхом до революції став розстріл мирної демонстрації робітників у Петербурзі 9 січня 1905 року. Ця подія ввійшла в історію під назвою «Кривава неділя».

Розправа над мирними маніфестантами викликала революційні виступи по всій країні. Розпочалися масові страйки на заводах і фабриках.

2. Революційні події на українській території у 1905 році

Виступи робітників

По країні  бурною хвилею прокотилися робітничі страйки та мітинги. Робітники протестували проти кривавих подій у Петербурзі і вимагали поліпшення умов праці. Страйки і демонстрації відбулися у Києві, Катеринославі, Харкові Миколаєві, Одесі, Горлівці, Юзівці. Страйкарі висунули не тільки економічні, але й політичні гасла: «Геть самодержавство!», «Геть царизм!», «Хліб – голодним!», «Землю – безземельним!», «Даєш 8 – годинний робітничий день!» тощо. Вже у лютому – березні 1905 року на Україні страйкувало 320 фабрик і заводів і 170 тисяч робітників.

Робітників Російської імперії підтримали західні українці з Австро-Угорщини, які здійснили виступи у Львові, Станіславі, Тернополі, Мукачеві, Ужгороді.

Загальний Жовтневий страйк і Ради робітничих депутатів

У середині жовтня  1905 року імперію була охопив Загальний Жовтневий страйк, в якому взяло участь близько 2 млн. робітників, із них 120 тисяч в Україні.

Визначним явищем під час страйку стало створення організацій — Рад робітничих депутатів. Ними керували робітники, найчастіше – представники революційних партій — соціал-демократи (більшовики і меншовики), есери, анархісти. Ці органи робітничої влади на місцях самі встановлювали 8-годинний робітничий день, здійснювали контроль за зарплатою, надавали допомогу безробітним, хворим, встановлювали ціни у заводських крамницях, споряджали депутації до місцевих органів влади. В Наддніпрянській Україні перша рада з'явилась у Катеринославі (очолював робітник - більшовик Григорій Петровський). Ради робітничих депутатів виникли у Києві, Одесі, Горлівці, Миколаєві, Луганську. Велике значення мало створення профспілок, які брали на себе функцію захисту робітників перед підприємцями.

У ряді міст страйковий рух супроводжувався сутичками з військами. Найбільшого розмаху збройні виступи набули в грудні у Москві, Харкові, Катеринославі, Олександрівську.

У  грудні 1905 року розпочалося повстання робітників у Горлівці (Донбас), під керівництвом більшовиків О. Гречнева, П. Дейнеги. Бойові сутички між озброєними робітниками та урядовими військами завершились жертвами з (загинуло близько 300 робітників).