Лекція № 14. Українська культура другої половини ХІХ - початку ХХ століття

1. Умови розвитку культури і становище освіти

Умови розвитку

Українська культура другої половини XIX століття, незважаючи на всі перепони, продовжувала  поступово розвиватися. Цьому сприяли  реформи 1860–1870-х років ХІХ століття (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи) та  бурхливий розвиток капіталістичних відносин. Промисловий переворот призвів до зростання попиту на освічених людей.

Але антиукраїнська політика російських та австрійських властей гальмувала розвиток культури.  Лякаючись національно-визвольного руху, російська та австрійська імперська влада вдавалися до політики усіляких  заборон і обмежень. Про це свідчать і відомий Валуєвський циркуляр 1863 року, і Емський указ  Олександра ІІ 1876 року,  які на певний час загальмували розвиток української культури. Лише з початку 80-х років ХІХ століття на українських землях пожвавлюється культурно-освітня діяльність.

Освіта

Шкільної освіти катастрофічно не вистачало. Більша частина жителів Західної України були неграмотними чи малограмотними. В гірських районах Карпат часто важко було знайти письменну людину. 

Не набагато кращою  була ситуація з освітою на Наддніпрянщині. Одна школа припадала на 10 тисяч жителів, один учень на 150 чоловік. Значну підтримку початковій шкільній освіті стали надавати земства Російської імперії. Вони збільшують асигнування на утримання і будівництво так званих земських шкіл. З 1871-го по 1895 рік асигнування зростають у 6 разів. У цих початкових школах вивчають лише арифметику, читання, чистописання і Закон Божий.

Діячі  українських громад також утворюють недільні школи і щоденні школи з невеликою кількістю учнів та українською мовою навчання. В навчанні використовують перші українські підручники: «Буквар» Т. Шевченка, популярні книжечки П. Куліша, М. Драгоманова інших.

У 1869 році в Австро-Угорщині ввели обов’язкову шкільну освіту для дітей від 6 до 14 років. Лише в деяких дозволяли викладати українською мовою. Але катастрофічно не вистачало підручників. Товариство «Просвіта» взялося за випуск підручників. Утворене у 80-х роках «Руське педагогічне товариство» утримувало чотири приватних школи. Але якість освіти залишалася дуже низькою.

Трохи краще було на українських землях Російської імперії  з середньою освітою.

Було відкрита достатня кількість класичних гімназій (вивчали гуманітарні науки: грецьку і латинська мови, історію, літературу) та реальних училищ (природно-математичні дисципліни). Навчалися 6-7 років, потім можна було вступати до вищого навчального закладу.

Розширилася і вища освіта. В Наддніпрянській Україні у 1865 році (за ініціативою М. Пирогова) відкрили Новоросійський університет в Одесі на базі Рішельєвського ліцею. Відкривалися спеціальні навчальні заклади: Вище Гірниче училище (зараз – Гірнича Академія) в Катеринославі, Ніжинський юридичний ліцей, Київський політехнічний інститут тощо.

Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито декілька вузів, у тому числі Чернівецький університет, Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини.

Одночасно, вищі та середні навчальні заклади бралися під суворий урядовий контроль.

У 1887 році в Росії вийшов Циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення.

2. Наука

Природничі науки

Реформи 60-70-х років ХІХ століття сприяли бурхливому розвитку науки.

Наукові дослідження проводяться в основному в університетах.  Особливо активно розвиваються природничі науки.

Олександр Ляпунов працював у Харківському університеті. Основні праці  талановитого вченого присвячені небесній механіці, математичній фізиці, теорії ймовірностей.

Микола Бекетов, завідувач кафедри хімії цього університету, вперше в світі став викладати курс фізичної хімії.

Іван Пулюй – визначний вчений-енциклопедист світового значення, працював у Празькому, Віденському і Страсбурзькому університетах. Досліджував рентгенівське випромінювання, опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета. Займався перекладами Біблії та Євангелія з давньоєврейської мови. Палко підтримував українську мову, писав статті про її значення.