Лекція № 13. Західноукраїнські землі у другій половині ХІХ століття

1. Економічний розвиток західноукраїнських земель

Становлення фабрично-заводської промисловості

Революція 1848-1849 років призвела до певних зрушень в економіці Австрії і зокрема українських земель – Галичини, Буковини і Закарпаття.

Перші елементи капіталістичних ринкових відносин пробивалися на Західній Україні крізь залишки феодалізму.

70-80-ті роки ХІХ століття стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості. Але більшість підприємств Східної Галичини, Буковини і Закарпаття більшість були дрібними, де було зайнято 5-10 робітників. Техніка спочатку була дуже відсталою, частина робіт виконувалася вручну.

Активно розвивалися борошномельна, цукрова, лісопильна, нафтова галузі, де до середини 90-х років завершився промисловий переворот.

Нафтова промисловість почала розвиватися в Галичині раніше від інших. Нафтова промисловість поступово переходить від примітивних способів видобутку до досконаліших методів буріння за допомогою парових машин. З'являються перші нафтоочисні заводи у Львові, Дрогобичі. Застосування нової техніки забезпечило збільшення обсягів виробництва нафти.

Названі галузі виробництва в Галичині стимулювали розвиток залізниць.   На початок 1901 року довжина залізниць досягла 3869 км, що сприяло розвитку торгівлі й промисловості.  Наприкінці XIX століття починають розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, щоправда, на низькому технічному рівні. З’явилися банки.

Сільське господарство і розшарування селян

Розвиток промисловості, пов'язаної з переробкою продуктів сільського господарства, свідчив про проникнення товарно-грошових відносин у поміщицьке господарство. Але сільське господарство Західної України залишалося дуже відсталим. Селяни страждали від малоземелля, багато їх розорювалося. Частину земель захоплювали куркулі (заможні селяни) та нові поміщики, які перетворювалися у сільську буржуазію. Втративши землю частина селян йшла в міста - робітниками на заводи.

 Таким чином, капіталізм породжував робітничий клас, пролетаризував селянство,  збільшував злидні, загострював соціальні антагонізми. Лише на Закарпатті наприкінці XIX століття налічувалося 73 % бідняків, 17 % середняків та 10 % куркулів.

Трудова еміграція

Але робочих місць не вистачало так само, як і землі.

Селянство масово емігрувало за кордон. Наприклад, у Закарпатті відсоток еміграції набагато перевищував відсоток природного приросту населення. Так, наприкінці XIX століття до Канади виїхало приблизно 30 тис. українців, до США — 150-200 тис., до Бразилії — 18,5 тисяч. 

Також виїздили до Аргентини, Австралії, Російської імперії (Далекий Схід, Сибір). Умови еміграції були жахливими Переселенці найчастіше потрапляли в незвичні умови, дику, неосвоєну місцевість, важко працювали. Деякі з них не могли пристосуватися, хворіли і нерідко гинули.

Робітничий клас і кооперативний рух

Важким було становище тих робітників, що залишалися: 12 - 14 годинний робітничий день, низька зарплатня, тяжкі умови праці. Багато було безробітних. Щоб допомогти біднякам західноукраїнська інтелігенція створювала юридичні спілки (щоб захистити права робітників і селян), кооперативи.

У 60-х роках ХІХ століття спеціальне товариство «Просвіта» гуртувало навколо себе бідняків, створювало кооперативні крамниці, кредитні спілки.

Архітектор, інженер Василь Нагірний у 1883 році створив споживчий кооператив «Народна торгівля», привчав селян до комерційної діяльності. Він створив декілька кооперативів.

Громадсько-політичний діяч, письменник Євген Олесницький  заснував товариство «Сільський господар». Виникали кредитні спілки. У 90-х роках почала діяти страхова компанія «Дністер» у Львові, яка об’єднала декілька тисяч людей. Це дозволило протистояти лихварям.

2. Зміни у внутрішній політиці Австро-Угорщини

Австро-Угорщина – дуалістична монархія

До складу Австрійської монархії у ХІХ столітті  входили Чехія, Сілезія, Угорщина, частина польських, західноукраїнських та інших земель.  З українських земель найбільшими були Галичина і Буковина. На початку ХІХ століття австрійська влада визнала право Угорщини на автономію, під владу якої перейшло Закарпаття.