Лекція № 11. Український національний рух у Наддніпрянщині. Громадівці.

1. Російська імперія і «українське питання»

Погляди М. Погодіна

Здійснивши селянську реформу й реформи адміністративно-судового характеру, царизм цим обмежився. Національна політика урядових кіл стосовно неросійських народів не змінилася. Офіційно насаджувалися ідея «повного злиття російського, українського та білоруського народів», доводилося те, що «українська нація – лише гілка російської», а «українська мова – говірка, діалект російської мови». Російський  історик  Михайло Погодін в статтях висунув гіпотезу про  те, що окремого українського народу не існує, що сучасні малороси є лише частиною загальноруського народу, а так звана українська мова є місцевим діалектом. 

Погляди М. Максимовича і М. Костомарова

У 50- 60-х роках ХІХ століття опонентом М. Погодіна став ректор Київського університету Михайло Максимович. Його підтримав історик і фольклорист Микола Костомаров. Вони доводили цінність і окремішність української мови, яка сформувалася не без впливу російської і польської, але все ж є мовою самостійною. Довершеність і художню значимість української мови довели своєю яскравою творчістю такі майстри слова, як Іван Котляревський і Тарас Шевченко.

2. Українці і пореформений революційно-демократичний рух

Революціонери - демократи

Незадоволення грабіжницькою селянською реформою 1861 року призвело до окремих селянських виступів  і до  посилення революційного руху в Росії проти царизму.  На авансцену історії в Російській імперії виходять революціонери - демократи, які мали в ті часи величезний вплив. Письменники - революціонери Микола Чернишевський, Олександр Герцен, Микола Добролюбов критикували  царські реформи, виступали з ідеєю повалення царизму шляхом народної (селянської) революції і проголошення суспільства рівності – соціалізму, до якого можна було перейти через селянську общину (громаду), і за якого не буде національного гніту.

Польське повстання 1863 -1864 років

Окремі українці також взяли участь у Січневому польському повстанні  1863 року проти панування Росії. У Києві було організовано комітет, членами якого стали чимало студентів Київського університету. Товариство «Земля і воля», створене у Петербурзі, розповсюджувало відозви на підтримку повсталих. Допомагати полякам закликав у газеті «Дзвін» Олександр Герцен. Серед учасників повстання  були Андрій Потебня, Іван Нечай, Андрій Красовський. Але повної загальної підтримки цього повстання в Україні не було. Бажання відновити Річ Посполиту у кордонах 1772 року і відмова Україні у власній державності нікого не захоплювала. Росія, Австрія і Пруссія сумісними зусиллями придушили повстання.

3. Українська громада Петербурга і гурток хлопоманів

Петербурзька громада і перший український часопис «Основа»

Лібералізація суспільно-політичного життя сприяла проголошенню амністії

членам Кирило-Мефодіївського братства. Новий міністр освіти Є. Ковалевський, українець за походженням, дав дозвіл на друкування «Кобзаря» Тараса Шевченка, підтримав клопотання Білозерського про відкриття в Петербурзі журналу «Основа». У 1859 році в Петербурзі виникла Українська громада.  В неї ввійшли Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Олександр Кістяківський, брати Лазаревські та деякі інші. Громаду підтримували поет, художник Тарас Шевченко, деякі поміщики. Одним з  завдань Української громади в Петербурзі було збереження й подальший розвиток молодої української національної культури, збереження самобутності української нації, захист її від русифікації та полонізації.  Громадівцям вдалося надрукувати декілька творів  І. Котляревського, П. Куліша,   Т. Шевченка, Марка Вовчка.  Також у Петербурзі у 1861-1862 роках виходив перший в імперії український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал «Основа», де публікувалися на українській і російській мовах праці з  економіки, історії та культури України, а також художні твори.  Через часопис люди прилучалися до українського минулого та проблем сьогодення, виховувалися в патріотичному дусі. Але через цензуру та фінансові проблеми журнал припинив своє існування. Таким чином, після перерви, викликаної розгромом Кирило-Мефодіївського братства, український визвольний рух вступив у новий етап свого розвитку. Його очолила українська інтелігенція.

Хлопомани

Деякі українські патріоти зі спольщених у свій час українських шляхетських родів, закликали до відродження української нації, вивчення українського народного побуту, мови, традицій, звичаїв, українського фольклору. Ідея просвітництва серед народу, як благородної, жертвенної справи, була дуже популярною серед молодої української прогресивної інтелігенції. різночинців. Вони зблизилися з деякими представниками російської демократичної інтелігенції, вели переписку з «слов’янофілами». Так в українських губерніях з’являються «українофіли».