Лекція № 10. Реформи 60- 70-х років ХІХ століття в Наддніпрянській Україні. Соціально-економічний розвиток

1. Передумови реформ в Російській імперії

Основні передумови реформ

В середині XIX століття  почало  виразно відчуватися відставання Росії від передових західних держав в економічній та соціально-політичній сферах. 1.Кріпосне право гальмувало розвиток Російської імперії. Збереження кріпосного права зумовлено особливостями російського самодержавства, яке, заради зміцнення абсолютної монархічної влади, спиралося виключно на дворянство (поміщиків), а тому повинно було враховувати інтереси цього класу.

 2. Кримська війна 1853-1856 років яскраво показала відсталість Росії, як технічну, так і економічну. Тому головною метою уряду було приведення економічної та соціально-політичної системи  країни у відповідність до потреб часу. Одночасно царський уряд хотів зберегти свою владу і панівне становище дворянства.

3. Ще з початку ХІХ століття в Російській імперії поступово розвивалися капіталістичні, товарно-грошові відносини. Вони входили в суперечність з феодально-кріпосницьким ладом. 

4. Селяни не були задоволені своїм становищем. Наростали класові конфлікти. Збільшувалося кількість антикріпосницьких селянських повстань (дивіться попередню лекцію у 1 частині збірника). Наростав революційний рух проти царизму за його повалення і відміну рабства.

2. Революційний і суспільний рух за проведення реформ

Харково-Київське товариство

У середині ХІХ століття посилюється суспільно-політичний рух за проведення реформ, але українська складова цього руху була дуже незначною. Українська козацька старшина, перетворившись у поміщиків, повністю розірвала зв'язок з народом. Українська інтелігенція хоч і прагнула до змін, але перебувала лише на стадії свого формування і тому до відкритої політичної боротьби була не готова. Її прошарок був дуже малим.

У 1856-1860 роках існувала таємна організація харківських і київських студентів під назвою Харково - Київське товариство або «Друзі народу».

Мета організації: здійснити державний переворот,  ввести республіканський устрій, демократичні права і свободи, відмінити кріпацтво, ввести безкоштовне викладання в школах на рідній мові.

Вже у 1860 році Харково-Київське товариство було викрито жандармами, а її члени відправлені у заслання.

Тарас Шевченко у суспільно-політичному русі

Більш відомі були літературно-публіцистичні роботи української інтелігенції в рамках загальноросійського демократичного табору.

Навесні 1858 року Т. Г. Шевченко прибув з заслання до Петербургу, де його тепло зустріли  прихильники, серед них була й родина скульптора Федора Толстого.  Поет має численні зв’язки з передовою інтелігенцією, зокрема з  М. Вовчок, О. Герценом (чий журнал «Дзвін» він дуже цінував), М. Некрасовим, М. Костомаровим та іншими. В багатьох своїх творах поет засуджує царизм («Слава», «Неофіти»), колонізаторську політику Миколи І («Юродивий»). У вірші «Я нездужаю нівроку» (1858 рік) поет закликає не вірити цареві та його реформам, а «добре загострити сокири» і піднятися на повстання. Революційні ідеї відчутні і в історичній поемі «Гайдамаки» (1861 рік). Одночасно поет-революціонер, під час подорожі Україною, висуває ідею «недільних шкіл» для освіти народу, береться за написання «Буквара» та перекладу «Слова о полку Ігоревім».

У 1860 році  в Петербурзі, за сприяння прогресивного критика М. Добролюбова, виходить «Кобзар» українською і російською мовою. У 1861 році знаменитий поет помирає. Його урочисто поховали в Петербурзі, але згодом прах перевезли до Канева на Чернечу гору.

Питання про необхідність реформ стало в центрі уваги багатьох російських і українських діячів.

3. Царські реформи на українських землях

Підготовка реформи

 Цар Олександр II був утворив спеціальний Секретний комітет «для обговорення заходів по влаштуванню побуту поміщицьких селян». Губернські комітети займалися розробкою реформи на місцях. Більш передові Василь Тарнавський и Григорій Галаган підтримали ідею звільнення селян з землею. Український вчений, економіст-статистик Дмитро Журавський виступив з власним проектом реформи: зберегти поміщицькі маєтки, але селянин повинен отримати власний наділ землі у приватну власність без викупу. Секретний комітет детально опрацював усі пропозиції.

Селянська реформа 1861 року

19 лютого 1861 року Олександр ІІ підписав Маніфест про звільнення селян від кріпацької залежності: