Лекція №7. Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії. Початок національного відродження

1. Соціально-економічне становище

Життя селян Західної України

Галичина, Буковина і Закарпаття залишались найвідсталішими провінціями Австрійської імперії. Внаслідок масового напливу  на ці землі австрійських чиновників і службовців та селян-колоністів тут істотно зросла німецька етнічна меншина.

Західноукраїнські селяни також страждали від кріпосницького гніту і надмірної панщини. Крім того, вони сплачували й церковні податки, та змушені були виконувати  безліч додаткових повинностей.

На західноукраїнських землях промисловість хоча й пробивала собі шлях, але знаходилася на початковому етапі і дуже на низькому рівні. Поступово угорські, польські, німецькі поміщики втягувалися у ринкові відносини. Торгували лісом, тютюном, залізом, текстильними виробами.

Важливим джерелом доходів поміщика було виробництво спирту.

Реформи «просвіченого абсолютизму»

Послідовник «просвіченого абсолютизму» імператор Йосиф II здійснив в Австрії декілька реформ.

Були засновані окремі  початкові школи з німецькою і українською мовою навчання. У 1784 році у Львові створено університет з чотирма факультетами, а в 1787 році відкрито окремий богословський факультет для українських студентів з викладанням українською мовою.

Селяни отримали певну свободу: дістали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Були зменшені податки.

 На жаль, після смерті Йосифа II кріпацтво повернулося! Панщина досягала 5-6 днів на тиждень Школи закривалися! Але реформи багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на краще життя.

Антикріпосницька боротьба

Нещадна експлуатація селянства призводила до великої смертності від знесилення і хвороб, масових втеч селян у міста, де вони поповнювали пролетаріат, або ж армію безробітних.

Селянство пробувало боротися за свої права. На початку ХІХ століття відбулося декілька антикріпосницьких повстань.

В гірських районах Прикарпаття і Буковини хоробро діяли проти панів  опришки – народні месники. Дуже популярним в народі отаманом опришків став невловимий Мирон Штолюк. Опришки нападали на панські двори, громили маєтки, знищували майно, розправлялися з австрійською адміністрацією. У 1830 році  альпійські стрільці, найняті австрійцями, розгромили загін Штолюка, а самого його стратили у місті Вижниці.

Але ці суворі заходи не припинили опір. У 1831 році спалахнули «холерні бунти» на Закарпатті, пов’язані з обмеженням пересувань селян з-за холери.

Незважаючи на придушення усіх селянських виступів, вони сприяли подальшій відміні кріпацтва.

 Так, у 1843–1844 роках  відбулося повстання на Буковині жителів 22 буковинських сіл. Повстання очолив заможний селянин Лук’ян Кобилиця, ватажок місцевої громади.

Не раз Кобилиця писав письмові звернення до місцевої влади про важке становище українських селян, але на них ніхто не звертав уваги. Піднявшись на повстання, селяни рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами, зажадали переведення їх на становище державних селян.

Повстання під проводом Кобилиці тривало півтора року. У березні 1844 року повстання було придушено за допомогою урядових військ, а Кобилицю заарештовано і ув'язнено.

Антикріпосницький рух призвів до скасування окремих другорядних повинностей в Австрії і наблизив відміну кріпосного права в країні.

2. Початок національного відродження на західноукраїнських землях

Початок духовного відродження на Галичині

Вплив Європейського Просвітництва створили умови для культурного відродження в Західній Україні. Процес національного відродження українська інтелігенція пов’язувала з загальним відродженням усього слов’янства. Почалося вивчення українських, білоруських, російських, польських, чеських, болгарських національних коренів.

Велику роль у культурному піднесенні Західної України зіграють греко-католицькі священики - мало не єдина освічена верства населення. До них приєдналася частина української шляхти.

Історик і етнограф Денис Зубрицький детально вивчав історію Галичини, збирав фольклор, став редактором першого літературно-наукового часопису «Галицька бджола». Вів переписку з Одеським товариством історії та старожитностей, з істориком Михайлом Максимовичем. Своїми працями завдав нищівного удару по польській історіографії, яка намагалася довести, що Галичина була споконвічно польською землею. Але Д. Зубрицький не вважав українців окремим народом і не бачив можливостей для розвитку української мови.