Лекція № 6. Кирило-Мефодіївське братство

1. Зростання ролі інтелігенції в суспільстві

Жандармська диктатура

Переступивши через трупи страчених декабристів і придушивши польське повстання, царизм розпочав переслідування прогресивних організацій і діячів. Було створено ІІІ відділення імперської канцелярії, на чолі з графом О. Бенкендорфом, яке фактично впровадило жандармську диктатуру в країні. Був створений особливий корпус жандармів, які були призначені слідкувати за порядком в країні і виявляти бунтівників. Був встановлений нагляд за прогресивним російським поетом О. Пушкіним.

 «Теорія офіційної народності»

Прагнучи протистояти революційним і ліберальним ідеям, самодержавство вдавався не тільки до репресій. Офіційною ідеологією миколаївської Росії стала так звана «теорія офіційної народності». Її творцем став міністр просвіти граф С. Уваров. Основу теорії склала «трійця»: православ'я - самодержавство - народність. Відповідно до цієї теорії, російський народ глибоко релігійним і відданий престолу, а православна віра і самодержавство складають неодмінні умови існування Росії. Пропагандувалася особлива роль Росії у об’єднанні слов’ян православної віри. Було відкрито Київський університет Святого Володимира з метою подальшого зросійщення українських земель. Однак на зламі 30-40-х років XIX століття, зусиллями нового покоління українських діячів-інтелігентів, стародавня столиця перетворилася на центр зміцнення української національної культури та самосвідомості.

Різночинна інтелігенція

У 40 - роках ХІХ століття на зміну ліберальним дворянам з’являється різночинна інтелігенція – вихідці з дрібного дворянства, купців, міщан, селян. Вони стають своєрідними «властителями дум». Вони добре вивчили ідейну спадщину своїх попередників – декабристів. Вони дивилися на селянство ( а не на колишню козацьку еліту, нинішніх царських чиновників), як на фундамент національних традицій українського народу.

2. Утворення і склад Кирило-Мефодіївського братства (товариства)

Заснування братства

На початку січня 1846 року (варіант: у грудні 1845 року) група українських діячів з числа різночинної інтелігенції утворила Кирило-Мефодіївське братство (далі - КМБ), яке діяло до кінця березня 1847 року. Воно було назване на честь старослов’янських просвітителів, святих Кирила і Мефодія.

Засновниками Кирило-Мефодіївського братства стали:

• професор історії Микола Костомаров,
• чиновник канцелярії генерал-губернаторства Микола Гулак,
• вчитель з Полтавщини Василь Білозерський,
• етнограф і письменник Пантелеймон Куліш,
• етнограф Опанас Маркевич.

Незабаром КМБ нараховувало вже 12 чоловік.

З квітня 1846 року засідання братства почав відвідувати молодий живописець і поет Тарас Шевченко. Його твори зі збірки «Кобзар», поеми «Єретик», «Гайдамаки» мали великий вплив на діячів КМБ.

Мета Кирило-Мефодіївського братства

Члени КМБ були людьми молодими (Костомаров – 30 років, Шевченко - 32 роки, Білозерський – 22 роки) і їм були властиві романтично-утопічні ідеї про визволення усіх слов’ян.

Тому, мету Кирило-Мефодіївського братства можна визначити, як визволення слов’янських народів і об’єднання їх в єдину федеративну державу, з центром у Києві.

Також, братчики (так себе називали члени КМБ), дуже полюбляли свій народ, мріяли про звільнення його з кріпацтва і про відродження української державності і культури.

3. Програмні документи і плани

Програма товариства

Програмними документами КМБ стали написана Миколою Костомаровим «Книга буття українського народу або Закон Божий», «Статут», а також «Записка» написана  Василем Білозерським.

Основні ідеї цих програмних творів були такі:

• основна мета КМБ: підняти усіх слов’ян на боротьбу за національне і соціальне відродження;
• добитися визволення усіх слов’янських народів та об’єднання їх у єдину  демократичну республіку з центром у Києві;
• встановити рівноправ’я усіх слов’янських народів у майбутній федеративній державі, яку повинен очолити Слов’янський Собор – законодавчий орган, у який входять представники від кожного народу;
• провести реформи:

1. скасування кріпосного права, станів, соціальної нерівності,
2. встановлення демократичних прав і свобод для громадян,
3. зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури, релігії та освіти,
4. відродження української культури, мови, поширення прогресивних ідей серед юнацтва тощо.