Лекція №2. Українські землі в системі міжнародних відносин початку і середини ХІХ століття

1. Російсько-турецька  війна 1806-1812 років і Україна

Вплив війн на українські землі

Багаті і родючі українські землі неодноразово ставали об’єктом для загарбання з боку сусідніх держав. Тому українці рішуче бралися за зброю для захисту своєї землі, домівок. Для цього вони вступали в діючі армії тих держав, під владою яких перебували, створювали добровільні ополчення. Часто українські землі були стратегічним плацдармом, джерелом поповнень ресурсів для різних армій. Це призводило до погіршення економічного становища території. Але, найчастіше, українці були змушені усе це терпіти, допомагали тим військам, які їх захищали, щоб самим не стати жертвою агресії.

 «Чергова» російсько-турецька війна (1806-1812)

Після поразок у російсько-турецьких війнах ХVІІІ століття, Туреччина мріяла про переможну війну-реванш, бажаючи захопити північне Причорномор’я, південні українські землі, Крим. Турецька влада розраховувала на те, що Росія відволікається на війни з наполеонівською Францією, й не зможе дати достойного відсічу турецьким військам. Франція обіцяла Туреччині підтримку. Але воєнні дії на морі почалися не на користь Туреччини (поразка турецького флоту в Афонській морській битві 1807 року).  Українські землі стали тилом для російської армії, що діяла в Бессарабії. В шести українських губерніях пройшла мобілізація до війська. Губернатори поставляли до армії волів, коней. В російській армії хоробро воювали солдати з України й козаки. У 1806—1807 роках в боях брав участь штабс-капітан Іван Котляревський – відомий поет, автор «Енеїди». Він був учасником облоги фортеці Ізмаїл.  Трагічним для наддніпрянських українців було те, що в складі турецької армії воювали підрозділи задунайських козаків. На жаль, з-за цього, українці були вимушені в боях битися один з одним.

Також українські солдати, в складі 15 – тисячної російської армії, під керівництвом полководця М. Кутузова, воюють поблизу Рущука.  60-тисячному турецькому війську було завдано сильного удару.  Згодом ворог був оточений і капітулював.

 Переговори, які вів Кутузов, завершилися підписанням 16 травня 1812 року Бухарестського мирного договору. Росія одержала право судноплавства Дунаєм і приєднала Бессарабію. Більшість її населення становили молдавани, але Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти населяли українці.

2. Україна на початку французсько-російської війни 1812 року

Плани Наполеона Бонапарта відносно України

 Французький імператор, відомий полководець Наполеон Бонапарт підкорив майже усю Європу. «Залишається лише одна Росія. Я розчавлю її», - заявив Наполеон. Він ретельно готувався до війни з нею. Бонапарт вивчив політичне, військове та економічне становище Росії, уклав ряд договорів з васальними імператорами.  До Росії було відправлено декілька розвідників, агітаторів. В агітках Наполеон просив підтримки, запевняв українців, що після його перемоги Україна стане незалежною республікою, «братською до Франції», вільною від кріпацтва. Але імператор кривив душею. Справжніми його намірами було відторгнення українських земель від Російської імперії, перетворення їх в колонію, поділ на три «наполеоніди» - військово-адміністративні утворення на чолі з наполеонівськими маршалами. Планувалося викачувати звідси корисні копалини,  збирати провіант, коней. Крім того, Правобережну Україну Наполеон обіцяв передати польському королю («Великому Герцогству Варшавському»), а Волинь – Австрії. Крим і Причорномор’я планувалося передати Туреччині.

Реакція в українському суспільстві

Знайшлися окремі люди, що повірили обіцянкам Наполеона. Невелика частина поміщиків і інтелігенції сподівались, що французький імператор йде з визвольними намірами й Малоросія доб’ється  автономії, а  може й незалежності.  Серед них були поміщики В. Лукашевич, В. Тарнавський,  О. Величко.  Переважна більшість українського населення не повірила Наполеону. Його наміри викликали негативну реакцію в суспільстві. Вони не бажали «нового ярма на шию». Для деяких Французька революція не була ідеалом, вони більше схилялися до американської моделі розвитку. Люди висловлювали бажання боронити рідну землю від окупантів.

Початок війни і підготовка української території

У червні 1812 року французькі загарбники, на чолі з Наполеоном Бонапартом, вторглися на територію Російської імперії. Французькі війська, які мали чисельну перевагу, розпочали наступ на Москву. Воєнний міністр Росії М. Барклай – де - Толлі, задля  збереження армій, та об’єднання 1 і 2 російських армій, розпочинає тактику відступу, проводячи оборонні бої.