Лекція №1. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

1.Доля українських земель

Доба модернізації

У ХІХ столітті в Європі, під впливом розвитку науки, революційних процесів, почалася доба модернізації.  Важливою її частиною стала індустріалізація – будівництво заводів і фабрик, злет розвитку науки, техніки і транспорту.  З часом процеси модернізації поширяться в Росії та в Австрії, під владою яких знаходилися українські землі. Але ці процеси будуть розвиватися значно пізніше, ніж в Європі, що зумовить деяке відставання українських земель.

Інтеграція українських земель

Ліквідація автономії Гетьманщини-України, завершення її розподілу між сусідніми державами позбавили український народ будь яких можливостей самостійно вибирати свою долю.

Після російсько-турецьких війн другої половини ХVІІІ століття і трьох поділів Речі Посполитої українські землі опинилися у складі двох держав – Російської та Австрійської імперій.

Під владою Російської імперії перебувала Лівобережна Україна, Слобідська Україна, Правобережжя і Південна Україна (тобто Наддніпрянщина). Офіційна назва – Малоросія. Значна частина цих земель ввійшла до складу України ще після Березневих статей 1654 року.

До Австрійської імперії відійшли Галичина, Буковина і Закарпаття. Це відбулося у 1771 році, коли, після поділів Польщі, австрійські війська окупували ці території.

2. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської  імперії

Губернії

Росії  належала переважна частина українських земель. Вони були поділені на 9 губерній: Харківська, Чернігівська і Полтавська – на Лівобережжі; Київська, Подільська і Волинська – на Правобережжі; Катеринославська, Херсонська і Таврійська – у Південній Україні. Уся адміністративно-виконавча влада в губерніях здійснювалась губернаторами, яких призначав імператор. Губернії, у свою чергу, ділилися на повіти, на чолі яких стояли справники.

 Населення

Українське населення було багатонаціональним і різномовним. Крім самих українців, тут з давніх часів проживало багато росіян (особливо на Лівобережжі і  в Новоросії), поляків (особливо на Правобережжі), татар, німців, греків, вірмен, болгар, євреїв, циган тощо. 
Українці також жили на Кубані, на Дону, заселяли деякі землі Воронезької, Курської, Гродненської, Мінської, Могилівської, Люблінської губерній і частину Бессарабії.

3. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Австрійської  імперії

Особливості устрою

Інша частина українських земель перебувала під владою Австрії, яка в ті часи була об’єднана з Угорщиною. Галичина і Буковина ввійшли до так званого «Королівства Галичини і Лодомерії» з центром у Львові. Умовною межею між ними була річка Сян. Територія королівства поділялася на округи й дистрикти. Закарпаття було в складі Угорського королівства, що теж було частиною Австрії. Уся адміністративна влада в коронному краї належала губернатору, якого призначав імператор. В округах і дистриктах влада належала війтам, у селах — мандаторам (наглядачам), які призначалися війтами, але утримувалися землевласниками. Вищим представницьким органом краю був становий сейм. Однак збирався він лише один раз у 1780 році.

Етнічний склад населення

Багатонаціональне, етнічно строкате населення проживало на українських територіях. Поряд з українцями жило багато поляків (особливо в Західній Галичині), румун (особливо в Південній Буковині). Жили також австрійці, угорці, євреї, окремі представники  південнослов’янських народів.

Австрійський уряд не враховував географію територіального розселення українців, створивши умови для міжнаціонального протистояння.

4. Національне становище українського народу

Чисельність населення

Близько 10 мільйонів людей проживало на Україні. За деякими даними, під владою Росії проживало до 8 млн., на території Австро-Угорщини – 2 млн.  Українці були одним з найбільш чисельних народів Європи.                      

Національне життя українського народу

Національне становище українського населення визначалося політикою Російської та Австрійської імперій, не зацікавлених у задоволенні національних потреб українців. Це випливало із загального принципу багато-національних імперій – становлення духовної зверхності панівної нації.