Лекція № 7. Політико-ідеологічне становище радянського ладу

1.Суспільно-політичні та ідеологічні зміни

Курс на стабільність

Жовтневий пленум  ЦК КПРС 1964 року, який усунув з влади  першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, закликав партійців до:

1. подолання «волюнтаризму» у політиці,  до поступовості, зваженості у прийнятті  державних рішень;
2. надання суспільству стабільності.

Основним ідеологічним орієнтиром для всього радянського суспільства залишається Програма КПРС 1961 року про побудову в СРСР передового комуністичного суспільства до 1980-1981 року.

Основним провідником цих рішень у життя є Комуністична партія Радянського Союзу (в УРСР – КПУ) і її новий секретар Леонід Брежнєв.

Л. Брежнєв почав виправляти деякі помилки свого попередника, проголосив напрям на стабільність, але дуже активних і глибоких реформ в суспільстві старався не проводити. Взагалі - реформи були, але більш другорядні, деякі з них носили «косметичний» характер.

Тому період правління генерального секретаря Л. Брежнєва і його послідовника Ю. Андропова став періодом:

• деякої стабільності соціалістичної планової економіки;
•  періодом звуження демократичних тенденцій, започаткованих ліберальною епохою «Відлиги» і часткової реанімації командно-адміністративної системи.

Характерні риси епохи «застою»

Фактично, період 1964-1985 років став в історії України, так і усього СРСР «періодом суспільного і економічного застою», для якого було характерні:

• планова економіка і дуже незначна роль ринкових механізмів;
• дуже обережне і повільне впровадження нових реформ (наприклад, реформ О. Косигіна);
• централізована влада з величезними повноваженнями КПРС і залежних від неї республіканських комуністичних партій;
• панування комуністичної (марксистсько-ленінської) ідеології і відсутність реальної демократії, боротьба з дисидентством;

Однак назва «застій» не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х — першій половині 1980-х років. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (доволі значні у другій половині 1960-х рр.), реалізовувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Рівень життя населення помітно підвищився.

Початок політико-ідеологічної кризи

На початку 70-х років ХХ століття СРСР вже нічим не нагадував слаборозвинену країну. Радянський Союз був достатньо розвиненим економічному і військовому плані. Такою ж була й Україна. Тим економічним потенціалом люди користуються й сьогодні.

Але в середині 70-х років СРСР почав поступово відставати від передових країн Заходу і Сходу (Франція, Великобританія, США, Японія). Дефіцит, низька якість товарів, деморалізація комуністичної правлячої верхівки, яка не змінювалася роками, породжували в народі зневіру в комуністичних ідеалах. Та й  самі лідери КПРС не зовсім чітко уявляли становище справ в країні та перспективи її розвитку. В суспільстві наростає розчарування, правозахисники і дисиденти почали критикувати комуністичну ідеологію.

Ситуація складалася так, що керівництво КПРС було змушено відмовитися від тези про побудову високорозвиненого комуністичного суспільства до 1980 року. Ідеологи КПРС висунули іншу тезу, про те, що в СРСР будується лише своєрідний перехідний етап до комуністичного суспільства – «розвинений соціалізм». В зв’язку з деяким падінням авторитету КПРС, уряд СРСР закріплює конституційно ст.6 в Конституції СРСР 1977 року (і в Конституції УРСР 1978 року) – про керівну і направляючу роль КПРС в радянському суспільстві. В засобах масової інформації йде активна пропаганда переваг і успіхів соціалістичних країн, піддаються критиці вади капіталізму.

Етапи періоду «застою»:

 І етап (1965–1970)   —  спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР (реформи О. Косигіна).

ІІ етап (1970–1982)  —  наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи. І

ІІІ етап (1982–1985) —  зміни у партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

2. Політико-правовий статус УРСР