Лекція № 3. Культурне життя в УРСР у другій половині 40-х – на початку 50-х років

1. Умови розвитку культури

Процеси у радянському суспільстві

Відродження культурного життя в УРСР у післявоєнні роки відбувалося з великими труднощами.

В умовах загальної руйнації і масштабної відбудови господарства країни коштів на освіту і культуру явно не вистачало.

Перебування людей за кордоном,  під час європейського походу радянської армії, ознайомлення їх із західним способом життя, з більш вільною культурою та мистецтвом призвело до змін у поглядах народу. Серед людей існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги радянський народ, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий демократичний лад, на вільний розвиток освіти і культури.

 Однак відбулося так, що сталінський режим, навпаки, посилив контроль над суспільством, особливо у сфері ідеології і культури. Це пояснювалося тим, що під час війни багато радянських людей перебувало під впливом «буржуазних ідеологій». Якісь прояви національної самосвідомості, критичний підхід до явищ суспільного життя кваліфікувалися як антирадянщина, буржуазний націоналізм.  Це загрожувало людині моральним і суспільним приниженням, а часто й  репресіями.

Наприкінці 40-х років виникло таке явище, як «ждановщина».

Це була політика контролю і репресій в сфері науки і культури. Названа за прізвищем відповідального секретаря з питань ідеології Андрія Жданова.

А. Жданов і його приплічники встановили тотальний контроль над  мистецтвом, літературою, що призвело до її збіднення, до  появи сірих, незначних, відверто пропагандистських творів. Гальмувала розвиток культури також загальна зруйнованість культурних і освітніх закладів, вивіз німцями  за кордон  багатьох матеріальних і культурних цінностей, слабке фінансування цієї сфери.

Однак у післявоєнний час уряд СРСР робив чимало зусиль, щоб відновити освіту і науку. І багато в чому це вдалося зробити.

2. Відновлення  народної освіти

Відновлення зруйнованих освітніх закладів

Після визволення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося  відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ. Набув поширення  рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень руками самого населення.

 Працювали вчителі, батьки, діти, їм допомагали робітники заводів, фабрик, будівельники. До 1950 року було не лише відновлено мережу довоєнних шкіл і вузів, а й споруджено 1300 нових шкіл..

Проблеми школи

Школи не могли охопити усіх дітей, доводилося організовувати навчання у дві, а інколи й у три зміни. Важка ситуація була з сільськими школами, що  розміщувалася у приміщеннях мало пристосовані для занять. Часто в них було холодно, не підключено опалення, тому під час занять просто топили піч вугіллям, торфом або дровами. Багато дітей вимушені були ходити до школи у сусідні райони. Існувала гостра потреба в підручниках, зошитах, та навчальному обладнанні.

Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до запровадження вечірніх шкіл. Потрібно було дати освіту тим, хто з-за війни не встиг її отримати (робітники, селяни). Розвивалося професійно-технічне навчання.                                                                                                                                              Реформа освіти і русифікація

Реалії часу потребували освічених людей. У 1953 році було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти.  Для цього у 1955 році було побудовано 1300 нових шкіл. Була відновлена робота піонерських та комсомоль­ських організацій. Кількість україномовних шкіл була невеликою, в основному, це були школи в сільській місцевості.   

В містах, в основному, існували російськомовні і змішані школи, в яких, однак, українська мова і література викладалися як окремі предмети.

Процес  русифікації  в УРСР торкнувся також польських, угорських, румунських та інших національних шкіл.

Таким чином, русифікація відбувалася, в основному, серед міських шкіл. Найбільше українських шкіл залишалося  на Західній Україні та у сільській місцевості. 

  3.Досягнення і проблеми  української  науки

Окремі досягнення української науки

Небезпека нової війни диктувала необхідність збільшити асигнування з бюджету на розвиток науки.

Головною науковою установою України залишалася Академія Наук УРСР, яку очолював відомий  біолог  Олександр Палладін. На ниві науки українські вчені мали певні досягнення.