Лекція 16. Західноукраїнські землі під владою Польщі, Румунії і Чехословаччини

1. Західноукраїнські землі  під владою Польщі

А. Правовий статус українських територій

25 червня 1919 року представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. До середини липня 1919 року польські війська  окупували усю Східну Галичину і Волинь, знищивши Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР). Остаточно ці землі були віддані Польщі  урядом С. Петлюри за Варшавським договором 1920 року. Після Радянсько-польської війни назріла нова потреба чіткого поділу цих земель між державами.

18 березня 1921 року між Радянською Росією і Польщею було підписано Ризький мирний договір, за умовами якого Польща визнавала існування Української Соціалістичної Радянської республіки (Правобережна Україна відходила до складу УСРР).

Таким чином, у 1920 році, під владу Польщі остаточно відійшли західні райони України та Білорусії, серед яких Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, також за Польщею залишалась Східна Галичина. Польський уряд зобов’язувався гарантувати мовні та релігійні права українцям в Польщі. Але цих зобов’язань він ніколи не дотримувався.        

У 20-30 роках Польща була унітарною державою, з авторитарною, жорсткою владою.

Тому уряд Польщі ліквідував галицьку автономію і сейм.  Українські землі офіційно називалися «Східна Младопольща». Ще їх називали «східні креси». За Конституцією 1921 року тут керували польські урядові комісари.

Б. Культурне і національне становище українців у Польщі

На цій території проживало близько 6 мільйонів українців. Польський уряд проводив дискримінаційні дії по відношенню до українців:

•  полонізація (імена і прізвища змінювалися, чи давалися при народженні польські, змінювалися географічні назви на польські );
• насильницька депортація українців з їх історичних земель у центр Польської республіки, а на вільні українські землі селили «надійне» польське населення( було переселено 300 тис. поляків, яких називали осадниками);
• позбавлення українців прав займати адміністративні посади у державних установах, воєнні посади у армії, поліції;
• заборона української мови у державних і адміністративних органах влади;
• введення відсоткової норми прийому українців до вузів (так Львівський університет приймав лише 5% українців щорічно), надмірно висока плата за навчання.

За «Кресовим законом» 1924 року  дозволялася «двомовна» школа. Але, по суті – школа залишалася польською, вчителями були переважно поляки, які не знали української мови. Українські школи були закриті (за рідкісними виключеннями).

Результат: у 30-х роках 70% українців у Польщі були неписьменними чи малописьменними. З 138 державних середніх шкіл на Галичині залишилося лише 5 шкіл. У Львівському університеті, інших вузах українська мова не вивчалася, не викладалася.

В. Опір українців дискримінаційній політиці

• У 1921 - 1925 роках у Львові існував український «Таємний університет», який виховував українських патріотів, діяло просвітницьке товариство «Рідна школа», яке заснувало декілька гімназій, ліцеїв, професійно-технічних шкіл для українців.
• Діяли осередки товариства «Просвіта» та «Наукове товариство імені Т. Шевченка» у Львові, які багато зробили для збереження і розвитку національної культури Західної України. У «Науковому товаристві» працювали учені С. Смаль-Стоцький, К. Студинський, І. Горбачевський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Дорошенко інші.
• Час від часу відбувалися масові страйки робітників (наприклад, з 1929 по 1933 рр. - 411 страйків), акти саботажу, селянські виступи.
• випускався журнал «Заграва» (редактор Д. Донцов). «Загрависти» добилися утворення партії УНДО, яка захищала права українців.
•  У 30-х роках розгорнулася жорстока збройна боротьба проти польського тоталітарного режиму силами Організації українських націоналістів (ОУН).
• У 1932 році 30 тисяч селян підняли Ліське повстання під керівництвом західноукраїнських комуністів (КПЗУ).