Лекція № 10. Кампанія «українізації» в УСРР. Українська освіта і культура 20-х – початку 30-х років.

1. «Українізація»

Політика «коренізації»

У 1922-1923 роках  в СРСР була розпочата  «коренізація», тобто політика висування на керівні посади в республіках СРСР осіб місцевої (корінної) національності, виховання національних (корінних) кадрів управлінської і культурної ланки, впровадження рідної для населення  національної  мови і культури.

Початок «українізації» та її заходи

В Українській Соціалістичній радянській (совєтській) республіці політика «коренізації» отримала назву «українізації». Вона включала в себе елементарну «дерусифікацію». Відповідали за її втілення представники наркомату освіти – Олександр Шумський, Микола Скрипник, Григорій Гринько, що були палкими прихильниками відродження України. Більшість урядовців, інтелігенції схвально зустріли «українізацію». Проявили активність українські військові – Іона Якір і Михайло Фрунзе. Гасло «національного відродження» радо підтримав відомий історик і політик Михайло Грушевський, що у 20-х роках повернувся в Радянську Україну.

Велику роль в «українізації» зіграв Микола  Скрипник  - народний комісар внутрішніх справ (1921-1923рр.) народний комісар освіти УСРР (1927-1933 рр.).

Національне відродження допускалося радянською владою в певних рамках, які б не суперечили ідеологічним догмам марксизму. В рамках «українізації» були здійснені наступні заходи:   

Державний і партійний апарат

• серпень 1923р. – вийшла  Інструкція КП(б)У – усі партійні і  державні службовці обов’язково  повинні оволодіти українською мовою (хто не володіє – закінчити спец. курси).
• До 1925 року у державних закладах  все ведення документації (діло виробництво) переводилося на укр. мову.
• Застосування укр. мови у військових  навчальних закладах, в армії.

До 1927 року більшість службовців почали використовувати українську мову  ( невстигаючих на курсах – звільняли з роботи).

Виросла чисельність українців в державному і партійному апараті.

За ініціативою М. Фрунзе та І. Якіра відбулася українізація армії. Військові І. Дубовий, М. Фрунзе, І. Якір подавали накази українською мовою.

Освіта

• На українську мову переводилися 4/5 шкіл, більше 1/2 технікумів, 1/4 вузів.

Завдяки енергійній діяльності наркома освіти М. Скрипника у 1927 році 80%шкіл, 55% ФЗУ, 30% вузів викладали українською мовою ( 97% дітей – навчалися). У 1927 році українською мовою володіло близько 70% міського населення ( у 1916 році її знали 10%).

Культура

• На українську мову переводилося 90% газет, ½ книг,  1/3 театральних вистав, усі кінофільми та радіомовлення.
• створені умови для розвитку національних меншин. У 1924 році утворювалася Молдавська АСРР у складі УСРР.

Продовжено українське книговидавництво. Започатковано український  кінематограф (О.Довженко, І. Кавалерідзе, В. Гардін, П. Чардинін, В. Савченко).

Утворено 13 національних районів, існували російські, молдавські, єврейські, угорські, польські, болгарські, грецькі школи, різномовні періодичні видання.

Наслідки «українізації»

«Українізація» сприяла національно-культурному розвитку УСРР. Вперше, після довгого періоду імперського російського гноблення, настає культурний розквіт. Українська мова втратила   поступово стає головним засобом спілкування.

Дехто з більшовиків, старої інтелігенції не розуміли «українізації», вбачаючи у ній перемогу міщанської, реакційної культури, «апологію селянських кожушків і чобіт у дьогті», поступки «петлюрівщині Другий секретар ЦК КП(б)У Дмитро Лебідь виступив з теорією «боротьби на Україні двох культур»: передової – російської,  пролетарської і  відсталої, селянської – української.  Він стверджував, що через історичні обставини культура міста є російська, а культура села українська, і що не варто ставати на точку зору «нижчої культури села, порівняно з вищою культурою міста». Але інші більшовики, перш за все Х.Раковський, В. Затонський і М. Скрипник цю теорію піддали суворій критиці.

2. Освіта  часів Непу

Доля «буржуазних спеціалістів»

Будуючи соціалізм,  партія більшовиків намагалася змінити світогляд людей, створити людину «нової епохи», будівника комунізму, закласти основи марксистського мислення. Радянські діячі прагнули виховати у людей соціалістичні принципи: колективізм, інтернаціоналізм, доброзичливе ставлення до праці, прищепити  ідеї рівності, братерства, порядності, людяності, ненависть до експлуатації людини людиною, потяг до освіти тощо. Але намагалися зробити це швидко, інколи – насильницьким  шляхом, не рахуючись з тим, що люди змінюються повільно, лише пропускаючи нове через свій внутрішній світ. Зіштовхнувшись з противниками, інакомислячими – вдавалися до репресій. Багатьох ідеологічних супротивників висилали за кордон ( у 1922 році вислали 70 вчених з антирадянськими поглядами), а у 30-ті роки - засилали у табори, страчували.